Читати книгу - "Нетопир"

шия робили його схожим на грифа, який сів поласувати падлом, але боїться, як би не повернулися леви.

— Це все? — запитав він. — Чи ще щось?

— Більше нічого, — кинув Ендрю.

— А звідки мені знати: раптом ви повернетеся і зажадаєте чогось іще?

— Нізвідки.

«Дракула» кивнув, ніби саме на таку відповідь і чекав:

— Добре. Він поки не бозна-яка риба, але, чув, іде вгору. Працював на мадам Россо, тутешню королеву марихуани, а зараз ось відкрив свою справу. Травка, ЛСД… морфій, мабуть. Травка у нього та ж, що й у нас усіх, місцева. Але у нього в Сіднеї якісь свої зв’язки. Він возить травку туди, а звідти привозить дешеву і хорошу кислоту. ЛСД зараз особливо цінується.

— А хіба не екстезі та героїн?

— Чого б то? — скривився наркоторговець.

— Ну, так стоять справи там, звідки я приїхав: вважається, що половина англійських підлітків старше шістнадцяти після хвилі «хауса»[18] пробували екстезі. А після фільму «На голці» героїн став наркотиком номер…

— Що? «Хаус»? «На голці»? — «Вампір» нерозуміюче втупився в нього.

Харрі помічав, що про останні події у світі наркомани не мають ані найменшого уявлення.

— Як можна знайти Еванса? — зажадав Ендрю.

— Він часто буває в Сіднеї, але днями я бачив його тут. У нього є син. Від телиці з Брісбена, яка раніше тут вешталася. Не знаю, де вона зараз, але син живе у татуся, тут, у Німбіні.

І він коротко розповів, як знайти будинок Еванса.

— Який із себе цей Вайт? — вів далі Ендрю.

— Та як би пояснити… — «Вампір» почухав гладеньке підборіддя. — Гарненький дуринда. Здається, тепер це так називають.

Ні Ендрю, ні Харрі не мали й гадки, як це тепер називають, але обоє розуміюче кивнули.

— Спілкуватися з ним легко, але не заздрю його дівчині, якщо ви розумієте, про що я.

Обоє нерозуміюче похитали головою.

— Він же спідничник і однією телицею не вдовольняється. Баби його завжди скандалять — кричать і горланять. І ніхто не дивується, коли яка-небудь з них ходить з фінгалом.

— Гм. Ти не знайомий з однією норвежкою, блондинкою на ім’я Інґер Холтер? Минулого тижня її труп знайшли в затоці Вотсонс у Сіднеї.

— Справді? Жодного разу про неї не чув. — Газет він, очевидно, теж не читав.

Ендрю загасив сигару. Вони з Харрі підвелися.

— Я точно можу розраховувати на ваше мовчання? — недовірливо запитав «Дракула».

— Авжеж, — відповів Ендрю і попрямував до виходу.

Поліцейська дільниця теж розташовувалась на головній вулиці, метрів за сто від музею, і скидалася на звичайний житловий будинок. Проте вивіска, хай і убога, ясно вказувала, що це саме поліцейська дільниця. Всередині, у просторій кімнаті, за величезними столами сиділи шериф і його помічник. Крім того, в приміщенні були диван, кавовий столик, телевізор, гарненька колекція кімнатних рослин у горщиках і в куточку — книжкова полиця, на якій стояла кондова кавоварка. На довершення всього занавіски в дрібну клітинку робили поліцейську дільницю як дві краплі води схожою на норвезький дачний будиночок.

— Good day,[19] — привітав колег Ендрю.

Харрі пригадав, як у вісімдесятих те ж саме сказав американським телеглядачам тодішній прем’єр-міністр Норвегії Коре Віллок. Наступного дня норвезькі газети накинулися на прем’єра, заявляючи, що той ганьбить країну своїм поганим англійським.

— Good day, — відповіли шериф і його помічник, які норвезьких газет, очевидячки, не читали.

— Мене звуть Кенсинґтон, а це — Ховлі. Гадаю, вам телефонували із Сіднея? Пояснили, хто ми і навіщо приїхали?

— І так і ні, — відповів той, хто, мабуть, був шерифом, — бадьорий, загорілий чоловік років сорока, з блакитними очима і міцним потиском руки. Харрі він нагадав татуся із «Скіппі» або якого-небудь іншого серіалу, такого надійного, принципового і славного австралійського героя. — Ми так до кінця і не зрозуміли. Ви, здається, хочете знайти одного типа, але не бажаєте, щоб ми його заарештували і відправили до вас? — Шериф підвівся і підтягнув штани. — Боїтеся, ми сядемо в калошу? Гадаєте, тутешня поліція не вміє працювати?

— Нічого подібного, шефе. Просто ми знаємо, з цією марихуаною у вас своїх клопотів по горло. От і вирішили самі взятися до цієї справи. Щоб вас зайвий раз не турбувати. У нас є адреска, і ми лише хочемо поставити хлопцю кілька запитань.

— Що Сідней, що Канберра — однаково, — пробурчав шериф. — Віддаєте накази, шлете своїх людей, нас навіть до відома не ставите. А на кого потім усе звалять?

— От-от, — підтакував зі свого місця помічник.

Ендрю кивнув:

— І не кажи. У всіх таке ж лихо. Куди не глянь, ніде начальство носа на вулицю не показує. Ось і нами, оперативниками, верховодять якісь канцелярські посіпаки з посередніми дипломами юристів і заповітною мрією про підвищення по службі.

Харрі поспішно кивнув і сумно зітхнув на підтвердження його слів.

Шериф недовірливо поглянув на них, але обличчя в Ендрю було непроникно чесним, і врешті-решт провінційний охоронець закону привітно запропонував гостям по чашці кави.

— З оцього агрегату? — Харрі кивнув на величезну кавоварку.

Шериф остаточно увірував у порядність своїх гостей.

— Готує літр кави за хвилину, — гордо сказав він і додав короткий технічний коментар.

Після двох чашок вони дійшли висновку, що «Ведмеді», команда Північного Сіднея з регбі, — страшенні сноби, а Юхан Косс, дружок плавчихи Саманти Райлі, — чудовий хлопець.

— А ви бачили в місті гасла демонстрантів? — запитав помічник шерифа. — Людей закликають піти завтра на посадочний майданчик і розламати наш вертоліт. Ми, мовляв, не маємо права фотографувати приватну власність. А вчора п’ятеро прикували себе до нього, так що вилетіти вдалося лише надвечір.

Шериф і його помічник усміхнулися. Значить, вони ще не зломлені.

Після чергової чашки кави Ендрю і Харрі встали, сказали, що час би поговорити з цим Евансом Вайтом, і, потиснувши охоронцям руки, подякували за каву.

— До речі, — обернувся Ендрю в дверях: — Я тут з’ясував, що дехто у вас у Німбіні промишляє героїном. Такий худий хлопець з чорним волоссям. Схожий на вампіра на дієті.

Шериф звів брови:

— Героїном?

— Це, мабуть, Мондейл, — припустив його помічник.

— Мондейл, чортів вилупок! — вилаявся шериф.

Ендрю узяв під козирок, хоча козирка, звичайно, ніякого не було.

— Просто подумав, що вам буде цікаво довідатись.

— Ну, як повечеряв зі свідком із Швеції? — запитав Ендрю дорогою до будинку Вайта.

— Непогано. Спецій було забагато, а так — нічого, — недбало відповів Харрі.

— Дубль два, Харрі. Про що ви розмовляли?

— Про різне. Про Норвегію і Швецію.

— Ну-ну. І хто переміг?

— Вона.

— А що є у Швеції, чого немає у вас в Норвегії? — поцікавився