Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

— Алексе, ти свого часу досліджував артефакти, привезені звідси, — звернулась до Вольска баронеса. — Ті кіборги, які їх знайшли, мали скласти карту підповерхневих аномалій Тифону.

— Карту вони склали, Ґвен, проте ті уламки, які я вивчав, були знайдені на поверхні. У районі під сімнадцятим градусом північної широти і вісімдесят шостим довготи.

— Мулан, нехай зонд покаже нам цей район, — розпорядилася Вей.

— Хвилинку, мем! — відізвалась піфійка, якій, судячи з усього, чим далі тим більше подобалась роль оператора розвідувального зонда. — Виводжу на монітори… Дивіться!

Фрагмент сірої пустелі, помережаної серпиками пилових дюн, що виник на моніторах, не містив нічого цікавого. При збільшеному зображенні дослідники побачили присипані пилом антени і силові ребра посадочного агрегату.

— Алексе, можеш визначити його тип? — запитала у техноархеолога баронеса.

— Без проблем. Це тактична платформа-база універсального безпілотного дослідницького модуля серії «ен-ер триста». Модулі цієї комплектації спеціально призначені для дослідження планет зі щільною атмосферою. Їх на земних заводах виготовляє корпорація «Тала-Тейон». Ними обладнані практично всі розвідувальні рейдери, побудовані після чотириста шостого року. До комплекту входять п’ятитонний гвинтокрилий планетоліт з інфраквантовим комп’ютером, три простіші планетольоти, буровий пристрій та ракетна капсула, яку повертають на рейдер разом із зібраними зразками.

— Щось я не бачу планетольотів, — зауважила Церм.

— Десь мають бути. Напевне, після відвантаження зібраних матеріалів їх знову кудись відправили. Зараз пошукаємо… — Вольск на бічному екрані увімкнув опцію розширеного пошуку об’єктів із вмістом металів. — О! Південно-західніше фіксую якесь залізяччя. Відстань від платформи приблизно три кілометри. Судячи з розмірів, це один із малих гвинтокрилів.

Зонд тим часом зайшов за горизонт, і район дислокації дослідницького модуля опинився за межами його бачення. На центральній панелі розгорнулась панорама, яку транслювали оглядові камери скеґера. Темно-малиновий диск Мелані помітно збільшився за останню годину. В лівій частині панорами з’явився жовтий півмісяць — Тифон.

— До виходу на первинну орбіту ще двісті шістнадцять стандартних хвилин, — повідомила Церм. — Потім ще години чотири переходитимемо на робочу орбіту. Супремус заклав до рейсової циклограми вісім ввімкнень маршового двигуна. Отже, маємо час на відпочинок. Пропоную екіпажу поспати. Після виходу на робочу орбіту в нас буде годин зо двадцять серйозної роботи. Зонд тоді щопівгодини пролітатиме над тією підповерхневою аномалією, яку супремус визнає пріоритетною для дослідження.

— Щопівгодини? — перепитала Вей.

— Робочу орбіту плануємо зробити максимально низькою, — підтвердила Церм. — Дев’яносто кілометрів у апотифонії і шістдесят — у перитифонії[13]. Завдяки цьому ми зможемо скласти карту підповерхневих порожнин із лінійною роздільною здатністю до двох метрів.

— На якій глибині?

— До двох кілометрів. Глибше картинка розмиватиметься завдяки ефекту Геселя[14].

— Мулан, а ви володієте присипляючим гіпнозом? — звернувся до піфійки техноархеолог. — Я відчуваю, що не зможу тепер заснути.

— В наших скафандрах передбачена функція вибіркового гіпнопригнічення, — нагадала Церм. — Цілком ефективна і безпечна процедура. Між іншим, вам усім імплантували військові регулюючі чіпи, а в них є відповідні налаштування. Так що ваша психосоматика не чинитиме процедурі жодного опору.

— Капітан, ви щойно завадили Мулан зробити добру справу й покращити свою карму, — посміхнувся Вольск.

— А ти впевнений, Алексе, що допомога арпікранським техноархеологам покращує карму? — втрутилась у розмову Вей.

— Я не знавець релігій, але про себе знаю, що я добра людина.

— Я не буду нікого присипляти, — сухо повідомила Мулан.

— Знаючі й гумор — несумісні речі світу цього, — констатував Вольск, активуючи процедуру гіпнопригнічення. Останнє, що він почув, перед тим як пірнути у сон, було запитання баронеси, адресоване Церм:

— Ви вже отримали від зонду дані ГРЛ[15]?

На лінкорі ці дані отримали практично одночасно з екіпажем скеґера. Командор Зоран, Тарасваті, космоаналітики і геологи передивились експрес-аналіз, зроблений корабельним супремусом. Нічого й віддалено подібного до гнізда ґиргів локатор не знайшов. Під поверхнею Тифону він відзначив каверни і гравітаційні аномалії типу місячних масконів, але слідів біологічної активності там не виявив. Не лише специфічних «гніздових», але й будь-яких. Планета виглядала біологічно стерильною.

— Нехай група Вей відпрацює район ось цієї підповерхневої аномалії, — Зоран вказав на яскраво-червоний контур в екваторіальній зоні. — Нехай позбирають там артефакти і повертаються. А першу і третю планети проскануємо з позаекліптичної траєкторії[16]… Цей Тифон… якесь галактичне кладовище. Лише час згаяли.

— Може, відправимо до першої планети зонд? — Тарасваті ще раз пробігла очима колонки цифр на екрані. — Там є сліди метанової атмосфери. Поки група Вей досліджуватиме аномалію, зонд просканує планету. Ми від того не затримаємось.

— Погоджуюсь, — кивнув командор. — Принаймні, матимемо певність, що близ Мелані тої клятої матки немає.

10

Стара кальдера вулкану Ронго,

гірська система Аль-Кранц,

планета Сельва (ЗКВ106:2),

в системі зірки Ахернар (Альфа Ерідана).

29 квадрарія 417 року Ери Відновлення.

— Нам треба присельвитись якомога ближче до цієї точки, — невловимим рухом Преподобна Сайкс накреслила зірочку на тривимірній схемі, що світилась над командною панеллю десантного модуля.

— Зрозумів вас, — почув Зак-Зак голос пілота. — Будемо орієнтуватись на східну вершину гори Маунт-Шилд. Це у двох кілометрах від вашої точки. Біля підніжжя гори наш МАДАР[17] показує відносно рівний майданчик…

— А ще ближче?

— Вибачте, Преподобна, але у цих скелях…

— Це Сельва, лейтенанте. Тут кожний метр дороги загрожує смертю. Тим більше, у такому тумані…

— Зрозумів. Я зроблю все можливе, Преподобна.

Десантний модуль, виконуючи маневр, різко звалився на бік і крутою глісадою ковзнув у надра туману. Закові здалось, що його шлунок у чемпіонському стрибку торкнувся мозку. «Добре, що не снідав», — похвалив себе ксенобіолог і подивився на протилежну протиперевантажну нішу, де гнучкі стрічки оповили тендітне тіло Дімери. Обличчя піфійки крізь прозорий кераміт шолома виглядало по-дитячому ображеним.

«Дівчинці теж не солодко», — вирішив Зак і знову відчув, як його внутрішні органи розпочали черговий дрейф у напрямку до горла.

Тим часом модуль обігнув кутасте громаддя Маунт-Шилд і нирнув до ущелини, яка, наче ніж шарлотку, розрізала базальтове пасмо навколо кальдери Ронго. Ледь не зачепившись за розсипи гострого каменюччя, «летюча тарілка» просковзнула під зубатим скельним навісом, на мить зависла над краєм двохсотметрового провалля, хитнулася, наче дзиґа перед зупинкою, й присельвинилася за кілька метрів від надувних наметів тимчасового табору, яким керував Со Лай.

— Ідеально. Отримаєте нагороду від командування, — оцінила вправність пілотів Сайкс. — Проскануйте район на предмет наявності ворожих ксеноформ.

«На предмет наявності», — хмикнув ледь живий Зак, який, незважаючи на всі пригоди, зберіг той необхідний запас критичності, що супроводжує у життєвих мандрах кожного справжнього вченого. Він уже раніше зауважив, що високородна Знаюча полюбляє вживати канцеляризми. Колись його науковий керівник пояснив аспіранту Закові, що природженого начальника можна виявити за його схильністю до офіційного словотворення. «Нам із тобою, хлопче, начальниками