Читати книгу - "У сріблястій місячній імлі"

ГОЛЕМом виводять зі стану рівноваги. Щодо цього ми набули великого досвіду.

Єдиною, як уявляється, істотою, котра ГОЛЕМа, очевидно, цікавить, є “Цнотлива АНШ”. Коли було створено відповідні технічні можливості, він неодноразово намагався вступити в контакт з АННІ, до того ж, як здається, не без певних результатів, однак між цими двома — надзвичайно різними за конструкціями — машинами справа ніколи не дійшла до обміну інформацією з використанням мовного каналу (тобто природної етнічної мови). Наскільки можна судити, виходячи з лаконічних зауважень ГОЛЕМа, він був швидше розчарований наслідками цих спроб; одначе АННІ й надалі лишається для нього не розв’язаною до кінця проблемою.

Декотрі із співробітників МТІ, зрештою, як і професор Норман Ескобар з Інституту вищих досліджень, вважають, що людина, ГОЛЕМ і АННІ являють собою три зведених одне під одним рівні інтелекту; це пов’язано із створеною (головним чином, ГОЛЕМом) теорією високих (надлюдських) мов, що їх називають металангами. Мушу визнати, що з цього питання у мене немає певної думки.

Це зумисно об’єктивне введення в суть справи мені хотілося б — як виняток — завершити визнанням особистого характеру. Принципово позбавлений типових для людини афективних центрів і в зв’язку з цим практично не маючи емоційного життя, ГОЛЕМ не здатен до спонтанного вияву почуттів. Звісно, він може імітувати довільний емоційний стан не внаслідок якоїсь акторської гри, але, як він сам стверджує, йому, що симулювання почуттів полегшує формування висловлювань, які точніше влучають в адресатів. Отож, щоб зробити спілкування з нами більш яснішим, він послуговується цим механізмом, немов виводячи себе на “атропоцентричний рівень”. А втім, сам він анітрохи не приховує цієї обставини. Якщо його ставлення до нас нагадує ставлення вчителя до дитини, то тільки таке, в якому годі шукати щось від зичливої опіки чи виховання, ба навіть сліду повністю індивідуалізованих, особистих, інтимних почуттів з тієї сфери, де доброзичливість може перероджуватись у дружбу чи навіть любов.

Йому і нам притаманна тільки одна спільна — хоч і розвинута на неоднакових рівнях — риса. А саме цікавість — чисто інтелектуальна, прозора, холодна, всеосяжна, яку ніщо не може приборкати і тим більше знищити. Цікавість ця являє собою єдину точку, в якій ми з ним стикаємося. З причин настільки очевидних, що не буду їх пояснювати, людину теж можуть задовольнити такі односторонні контакти. І все-таки я зобов’язаний ГОЛЕМу багатьма хвилинами, які були найсвітлішими моментами мого життя, тому не можу не відчувати до нього вдячності та особливої прихильності, хоч я і знаю, наскільки йому байдуже і те, й інше. Цікаво зазначити, що виявів прихильності ГОЛЕМ намагається не брати до уваги — я не раз спостерігав це. Стосовно цього він видається іноді просто безпорадним.

Проте я можу й помилятись. Ми досі так само далекі від розуміння ГОЛЕМа, як і тоді, коли він постав. Це неправда, що його створили ми. Його створили властиві матеріальному світові закони” ми ж лише зуміли їх постерегти.

2027 р. Д-р Ірвінг Т.Крів

ВСТУП

Читачу, будь пильний! Слова, які ти зараз читаєш, є не щось інше, як голос Пентагону, ЮСІБу та інших мафій, що ввійшли в змову з метою огудити надлюдського Автора цієї книги.

Проведення такої диверсійної операції стало можливим завдяки люб’язності видавців, які, дотримуючись духу римського права, зайняли позицію, що виражається максимою: “Audiatur et altera pars”.[6]

Я чудово розумію, яким дисонансом прозвучать мої слова після піднесених ораторських періодів д-ра Ірвіна Т.Кріва, котрий протягом ряду років гармонійно жив укупі з велетенським гостем Массачусетського технологічного інституту, з цим високоосвіченим — бо ж світловим — мешканцем МТІ, породженим нашими мерзенними підступами. А втім, я не маю наміру ні захищати всіх тих, хто прийняв рішення про здійснення проекту “УЛВІК”, ні тим більше стримувати справедливий гнів платників податків, з кишені яких виросло електронне Древо Пізнання, хоча їхньої згоди на це ніхто не питав. Звісно, я міг би змалювати геополітичну ситуацію, яка схилила політиків, відповідальних за міжнародне становище Сполучених Штатів, і їхніх наукових радників укласти багато мільярдів доларів у справу, котра, як виявилося згодом, не дала бажаних наслідків.

І все-таки я обмежусь лише тим, що доповню неперевершену передмову д-ра Кріва, дозволивши собі нагадати деякі факти, оскільки навіть найшляхетніші почуття іноді змушують людей сприймати біле як чорне, і я побоююсь, що саме це в нашому випадку і сталося.

Конструктори ГОЛЕМа (а точніше, цілої серії прототипів, останнім серед яких був ГОЛЕМ XIV) аж ніяк не були такими вже невігласами, якими зображає їх д-р Крів. Вони усвідомлювали, що створення підсилювача розуму неможливе, якщо менший розум збирається конструювати більший безпосередньо, методом барона Мюнхгаузена, який сам себе за чуприну витягнув з трясовини. Вони розуміли, що спочатку необхідно створити ембріон, який, починаючи з певного моменту, буде розвиватися самостійно, так ба мовити, власними силами. Причиною серйозних невдач кібернетиків першого й другого поколінь — її батьків-засновників та їхніх наступників — було саме незнання цього факту, проте, погодьтесь, що важко назвати невігласами вчених масштабу Норберта Вінера, Шеннона чи Мак-Кея. В різні епохи ціна, яку доводиться платити за здобуття справжніх знань, неоднакова; у наш час вона дорівнює бюджетам наймогутніших світових держав.

Таким чином, Реннан, Макінтош, Дювеннан та їхні колеги знали, що є поріг, до якого система повинна бути завчасно доведена, — поріг доцільності, нижче якого план створення штучного мудреця не мас ніяких шансів бути реалізованим, оскільки хоч би що було створено нижче цього порога, воно ніколи не зуміє вдосконалити самого себе. Такий поріг існує в ланцюговій реакції вивільнення ядерної енергії: нижче нього реакція не може стати само-підтримуючою, а надто лавинною. Нижче порога певна кількість ядер розщеплюється, нейтрони, які вилітають з них, викликають розпад інших ядер, але реакція має згасаючий характер і швидко припиняється. Щоб вона могла тривати далі, коефіцієнт розмноження нейтронів повинен бути більшим за одиницю, тобто необхідно подолати певний поріг, що й відбувається, якщо маса урану перевищує величиною критичну. В мислячій системі їй відповідає певна інформатична маса.

Теоретично було передбачено існування такої маси, чи, точніше, “маси”, оскільки термін вживається тут аж ніяк по в механічному розумінні; її значення зумовлюється деякими константами й параметрами, які показують розвиток так званих “дерев” даної евристики.[7] Із зрозумілих причин я не маю тут можливості вдаватися в подальші подробиці. Мені хотілося б швидше дозволити собі нагадати, з яким неспокоєм, тривогою і навіть страхом чекали творці першої атомної бомби вирішального випробування — вибуху, який перетворив піч у пустелі Аламогордо в яскравий