Читати книгу - "Хранителі"

поспішати. Треба, щоб ім’я дійсно личило. Ти ж не звичайний пес, волохата мордо. Треба подумати над годящим іменем.

Трейвіс вилив воду з ванни, пополоскав її і залишив висихати, а тоді разом із ретривером зайшов у будинок, який тепер став їхнім домом.

5

Доктор Елізабет Ярбек та її чоловік Джонатан, адвокат, жили у Ньюпорт-Біч у величезному одноповерховому будинку в стилі «ранчо» — з тесовим дахом, кремовими отинькованими стінами і доріжкою із каменю, що його видобувають у Бокет-каньйоні. Надвечірнє сонце палахтіло міддю і багрянцем, вилискуючи на гранованих шкельцях вузьких вітражів, що прикрашали обабіч парадні двері, від чого створювалося враження, що це палахтять велетенські рубіни.

Коли Вінс Наско подзвонив, двері відчинила Елізабет. Їй було під п’ятдесят, цій доглянутій і привабливій блакитноокій жінці з густим світло-сивим волоссям. Вінс назвався Джоном Паркером, повідомив, що він із ФБР і хоче поговорити з нею та її чоловіком відносно однієї справи, яка зараз розслідується.

— Справа? — запитала жінка. — Яка саме?

— Вона стосується одного дослідного проекту, який фінансувався урядом. Ви брали в ньому участь, — сказав Вінс, оскільки йому наказали розпочати розмову саме таким чином.

Елізабет уважно вивчила його службову посвідку зі світлиною та загальними даними.

Вінса це не лякало: фальшиві документи готували його ж замовники. Він отримав їх десять місяців тому, і вони допомогли йому під час роботи у Сан-Франциско і виручили ще у трьох інших справах.

Хоча Вінс розумів, що жінка не матиме претензій до його посвідки, проте не був упевнений, що сам пройде перевірку. Він був одягнений у темно-синій костюм, білу сорочку, блакитну краватку і в начищених чорних черевиках — типовий агент. Його габарити та байдуже обличчя також допомагали грати роль. Але вбивство доктора Дейвіса Везербі і два наступних убивства неймовірно схвилювали його і наповнили божевільними радощами, які ледь вдавалося приховати. Вінса розпирав сміх, і йому було все важче його стримувати. Ще коли він сидів у темно-коричневому «форді»-седані, який викрав сорок хвилин тому саме для цього завдання, його кілька разів пересмикнуло, але не через нерви, а від задоволення, яке мало майже сексуальний характер. Йому довелося припаркуватися біля узбіччя і посидіти десять хвилин, глибоко дихаючи, поки не заспокоївся.

Тепер Елізабет відвела погляд від підробленої посвідки, зустрілася очима з Вінсом і спохмурніла.

Вінс ризикнув посміхнутися, хоч існувала небезпека того, що він зірветься на неконтрольований сміх і це викриє його. У нього була хлопчача посмішка, яка обеззброювала всіх через контраст із його габаритами.

За мить доктор Ярбек також посміхнулася. Задоволена, вона повернула йому посвідку й запросила в дім.

— Мені також потрібно поговорити з вашим чоловіком, — нагадав Вінс, коли вона зачинила за собою парадні двері.

— Він у вітальні, пане Паркер. Сюди, будь ласка.

Вітальня була великою та просторою, з кремовими стінами і килимом, блідо-зеленими ліжками, великими вікнами з листового скла, наполовину закритими зеленими завісами. Звідти відкривався акуратний краєвид з будиночками на пагорбах нижче.

Джонатан Ярбек запихав тріски поміж полін у цегляному каміні, щоб розпалити вогонь. Він підвівся, обтрушуючи руки. Дружина відрекомендувала Вінса.

— …Джон Паркер з ФБР.

— ФБР? — запитав Ярбек, здивовано зводячи брови.

— Пане Ярбек, — сказав Вінс, — якщо у вас ще є хтось із рідних у будинку, я б теж хотів з ними поговорити, щоб не повторюватися.

Хитаючи головою, Ярбек сказав:

— Лише Ліза та я. Діти в коледжі. Що трапилося?

Вінс вийняв із внутрішньої кишені піджака пістолет з глушником і вистрелив Джонатану Ярбеку в груди. Юриста відкинуло до камінної полиці, де він на мить завис, наче його прицвяхували, а потім упав на латунні причандалля для каміна.

Клац!

Елізабет Ярбек на мить завмерла від подиву та жаху. Вінс швидко підійшов до неї і, схопивши її ліву руку, викрутив за спину. Коли вона закричала від болю, Вінс приклав пістолет до її скроні і промовив:

— Тихо, інакше твої кляті мізки розлетяться по всій кімнаті.

Він змусив її підійти разом із ним до тіла чоловіка. Джонатан Ярбек лежав долілиць на маленькій лопатці для вугілля і кочерзі з латунною ручкою. Він був мертвий, але Вінс не хотів ризикувати і тому ще двічі впритул вистрелив Ярбеку в голову.

Ліза Ярбек видала дивний котячий звук і почала схлипувати.

Зважаючи на значну відстань і димчасті шибки у вікнах, Вінс був упевнений, що навіть сусіди не побачать нічого, але хотів розправитися з жінкою в потаємнішому місці. Він випхав її в коридор і потягнув углиб будинку, аж поки не знайшов двері, що вели до спальні. Там Вінс сильно штовхнув жінку, і вона впала на підлогу.

— Сиди тут, — промовив Вінс.

Він увімкнув лампу біля ліжка, підійшов до великих розсувних скляних дверей, які виходили на терасу, і закрив занавіски.

Коли Вінс повернувся, жінка звелася на ноги і побігла в бік дверей, що вели в коридор.

Він зловив її і спершу жбурнув об стіну, а тоді вдарив кулаком у живіт. Піднявши голову жінки за волосся, Вінс змусив її подивитися йому в очі.

— Слухайте, пані, я не збираюся вас убивати. Я прийшов за вашим чоловіком і лише за ним. Але якщо ви спробуєте втекти від мене, поки я не відпущу, вас теж доведеться прибрати. Зрозуміло?