Читати книгу - "Прекрасна чаклунка"

потрібна мені на те, щоб зодягтись, озброїтися й купити коня.

— Навряд чи ви матимете таку змогу, — сказав капітан, — бо коли ви справді такий бідний, я накажу скинути вас у море, з якого ми вас виловили, і то там, де найбільше акул.

— Зробіть це, — відказав Петр. — Усе життя я стикаюся з людською глупотою та жадобою і вже зморився від цього. Мені любіше попасти в пащу акули, ніж у лабети такого паскудного глитая, як ви.

— Паскудного глитая візьміть назад, — сказав капітан, і краска люті, що забарвила його смаглявий вид, свідчила, що його опанувала пристрасть і позбавила здатності мислити, а це, за Петровим формулюванням, означало, що капітан утратив волю. — Я не паскудний глитай, а бандит, і мої предки віддавна живилися тим, що відпускали за пристойний викуп заможних осіб, яких викрали й полонили. Я Морзеллі; вам щось промовляє це ім’я?

— Нічого, крім того, що воно гарне й милозвучне, — відповів Петр.

— Але я вам ручуся, що ви мене так легко не забудете. Бо не тільки я, а й усі, хто щось важить на цьому судні, — Морзеллі.

— Чудово, — сказав Петр.

— Ну, то яке ваше останнє слово, — спитав капітан, — перше ніж я вчиню, як обіцяв, і накажу скинути вас у море?

— А тут багато акул? — спитав Петр.

— Не турбуйтесь, ми в такому місці, де акул цілі табуни.

— Ну, то наставте вуха й зберіть розум докупи, — сказав Петр. — Що я не маю в світі нікого, хто заплатив би за мене щербатого мідяка, це я вам пояснив досить виразно й повторювати не збираюсь. Я тільки хотів би остерегти вас від фатальної помилки, якої ви допустились би, якби кинули мене на з’їжу акулам за те, що я не відповідаю вашій механічній бандитській концепції, бо цим ви знищили б певні виняткові вроджені якості, що робили з мене вельможу, яким я ставав уже тричі в житті, хоча й ненадовго, — щоразу в інший спосіб. Бо я, капітане Морзеллі, неабихто, і життя моє подібне не до ставка, вкритого ряскою, а до розбурханого моря. Коли ви приборкаєте пристрасті, що тимчасово зробили з вас брутальну тварюку, й почнете знов думати, як годиться вільній людині, то неминуче дійдете висновку: казна-нащо відібрати мені життя ви завжди встигнете. Ввійшовши до родоської гавані, ви дали знак, що хочете поповнити команду. Як ви це робите, щоб воно узгоджувалося з вашими бандитськими засадами та звичками, що їх ви мені оце пояснили? Приймаєте на службу тільки людей, за яких родичі згодні сплатити п’ятдесят тисяч цехінів викупу, а рештою годуєте акул? Чи розрізняєте вільних моряків і бранців-заручників? Коли так, тоді я не розумію, чому це я, саме я попав до категорії бранців і чого ви для почину не наймете мене як матроса. Гадаю, на Родосі вам з поповненням екіпажу не дуже пощастило.

— Не клейте дурня, — сказав капітан… — З вас такий матрос із вашими білими руками та вашим cogito, як із мене храмова танцівниця. До того ж мені потрібен не матрос, а корабельний лікар.

— Я до ваших послуг, — відказав Петр.

Капітан недовірливо звів брови.

— Ви лікар?

— Щось краще, ніж просто лікар, — запевнив Петр. — Я син алхіміка й знаю такі штуки, рецепти та процедури, які звичайному лікареві й не снились. От, наприклад, я міг би звільнити вас безпечно й безболісно від отієї бородавки, що псує ваше обличчя.

Капітан скривився від люті й загримів:

— Акілле! Антоніо!

До кімнати вбігли два буйні кучеряві Морзеллі, що, певне, вартували під дверима.

— Оцього поганця зараз мені киньте в море!

Петр швидко встав і, скориставшися з того, що грізні здоровила сунули на нього пліч-о-пліч, ухопив їх за чуприни й так швидко та сильно стукнув одну об одну їхні кудлаті голови, аж вони глухо гупнули, як ото коли буцаються два барани; а що, на відміну від баранів, молоді Морзеллі не були пристосовані до таких ударів, то вони повалились на підлогу непритомні,

— Ґвалт! — закричав капітан дивно писклявим від хвилювання голосом, — Ти вбив їх, негіднику!

— Та де там, — мовив Петр, знову сівши, — По-перше, я ще не при повній силі, по-друге, мені зовсім не кортить, щоб увесь рід Морзеллі оголосив мені вендету, а по-третє, Шкода було б таких гарних і багатонадійних зразків людської породи, Заспокойтесь, капітане. Обидва ваші чудові родичі такі молоді й повні життя, а розум їхній закорінений так глибоко й міцно, що невеличкий струс мозку, якого я їм, можливо, завдав, швидко минеться.

Капітан тим часом із зворушливою батьківською тривогою схилився над нерухомими небожами, а коли помітив, що вони дихають, помалу випростався й промовив до Петра з видимою пошаною:

— А ви таки справді неабихто, пане да Кукан, Адже ви ще й досі сама шкіра та кістки,

— Це можна поправити, якщо ви надасте мені таку змогу, — сказав Петр.

— Спробую, — запевнив капітан. — Що ви мені казали про мою бородавку?

— Що безпечно й безболісно звільню вас від неї.

— Не перев’язуючи?

— Пхе, таке партацтво, — скривився Петр. — І не торкатимусь.

Капітан хвилинку подумав, тоді покликав Бенвенуто, а коли кульгавий юнак з’явився, наказав йому:

— Бено, відведи пана да Кукана до каюти спочилого в бозі… — на цих словах він перехрестився, — …доктора Поліціано.

Отак завдяки тому, що спромігся оглушити двох молодих бандитів, Петр став корабельним лікарем на добропорядному судні «Венеція». Це здається дивним, але триста шістдесят років тому світ був трохи не такий, як тепер.

Добропорядне судно «Венеція» (кінець)

Цікаво, що, хоч