Читати книгу - "Вона"

— Марі притисла долонею до зламаного ребра.

— Так. Але зцілити за мить не вдасться.

— Я розумію, ну хоч трохи…

— Добре. Лягай, дитинко, на диван. Я все підготую.

Бабця залишила Марі і почала жваво бігати по дому і поспіхом щось шукати. Тим часом Марі оглядала будинок. Він чимось нагадував їй будинок її бабусі. Їй подобалося там бувати. Але то було так давно, і тепер Марі почала згадувати, як тоді було добре. Бабуся часто обіймала Марі і якось дивно на неї дивилась, — любляче і водночас з якоюсь тугою. Можливо вона знала, що чекає на Марі. Можливо вона все знала? Але зараз Марі вже не зможе про це дізнатись бабуся померла, коли Марі була зовсім маленькою. Марі подумала, що було б добре з’їздити до будинку бабусі. Адже він і досі не проданий. Можливо вона зможе знайти там щось цінне для неї. Думки почали тікати від Марі, напевне на деякий час вона знепритомніла, адже коли розплющила очі, бабця вже була біля неї.

Марі не приймала знеболювальні, адже розум мав бути ясним, а через це біль просто збивав її з ніг. Марі навіть не розуміла, що краще: ходити із затьмареним розумом від знеболювальних чи бути напівпритомною від болю увесь час. Та оскільки обидва варіанти не влаштовували Марі, вона вирішила вхопитись за цей шанс.

Бабця підпалила якісь сухі трави і почала обкурювати Марі. Старенька нашіптувала якісь слова. Марі знову заплющила очі і поринула в сон.

Марі завжди було цікаво, як таким як бабця вдається завдяки якимось травам і заговорам так впливати на свідомість людей. Вона навіть одного разу поцікавилась в жінки, яка їй тоді допомагала, чи можна їй самій такому навчитись. На що та відповіла, що кожен має нести відповідальність за те, що йому доручено.

— Тобі і так тяжко. Кожен з нас щось отримав, але сплатив велику плату за те. Зайвого брати не потрібно.

Ці слова назавжди запали в пам’ять Марі. З того дня вона ніколи не цікавилась, що і як вони роблять, лише мовчки довіряла їм, і слава Богу, ще жодного разу не пошкодувала.

Коли Марі прийшла до тями, бабця вже закінчила ритуал і протягувала Марі папірець з якимось малюнком.

— Тримай, зроби цей малюнок він утримуватиме біль, блокуватиме доступ болю до свідомості. Біль пронизуватиме тіло, але ти цього не відчуватимеш. Тому будь обережна, не перегинай палицю, твоє тіло хоч і сильне, але все ж не залізне, може не витримати.

— Знову руни — обереги, я вже вся в тату).

— Ну що ж, дитинко, кожному своє. Тобі потрібно якомога швидше зробити тату, щоб закріпити твій теперішній стан, доки дія замовлянь не зникла.

— Дякую), — Марі лагідно посміхнулась до бабуні.

— З Богом, дитинко)!

Марі підвелась і була вражена, що біль май же не відчутний. Вона взяла папірець і, озирнувшись у дверях та ще раз посміхнувшись бабці, швидко подалася до машини.

Мері знала, що для татуювання їй потрібні гроші, яких у неї зараз взагалі не було. Просити в Андрія вона не хотіла, бо знала, що він у ткій самісінькій ситуації, що й вона. Тому попросила водія, якомога швидше відвезти її до Тараса. Зазвичай вона сама якось заробляла гроші, Андрій надсилав стільки, скільки мав змогу. Вона була йому безмежно вдячна за це, адже знала, що він робить для неї більше, ніж може. На щастя, Тарас багато працював дома і від’їжджав лише на важливі зустрічі. Машина під’їхала до будинку і зупинилась, Марі досить рішуче вийшла з неї і швидко попрямувала до дверей, як раптом вони відчинились, і на порозі з’явився Назар.

— Доброго дня, Марі, — він оглянув її з ніг до голови і був щиро здивований, що вона власне перед ним. На мить він навіть завагався чи це взагалі вона.

— Доброго дня! — Марі щиро привіталась із Назаром.

— Вам вже краще? — поцікавився Назар, хоча це було зайве.

— Так, набагато, — вона помітила, що Назар не збирався продовжувати їхній діалог, тому швидко запитала, те що її цікавило ще зранку. — Де поділась уся охорона?

— Тарас її звільнив, — спокійно, але з певним натяком відповів Назар.

— Через мене, — стверджено промовила Марі, вона ніби щойно дійшла цього висновку.

— Я поспішаю, на все добре, — Назар не додав нічого до її слів, але це й не було потрібно.

Марі відчинила двері і зайшла в дім. Вона вирішила, що не буде нічого казати Тарасу, адже це був його власний вибір, і Марі, правду кажучи, не просила його це робити. Та все ж вона зрозуміла, що Тарас непокоївся за неї більше, ані ж повинен був би. Він виявився вдома.

— Доброго дня ще раз. Ви могли б віддати мені гроші?

— Так, звичайно. Але ми не обговорювали суму, і я не маю зараз потрібної суми готівкою.

— Добре, заждіть хвилину, я дізнаюсь, яка сума мені потрібна, — Марі вхопила телефон і почала, щось швидко набирати.

— Алло. Доброго дня, я вам щойно скинула малюнок, скільки він буде коштувати?

На іншому кінці пролунав чоловічий голос.

— Так я розумію, а якщо я доплачу за терміновість? Чудово. За годину я буду у вас.

Марі поклала слухавку.

— Декілька тисяч вистачить. Для вас це не складе труднощів?

— Та ні, — Тарас дістав з гаманця гроші і простягнув Марі.

— І машину. Можна на декілька годин взяти машину?

— Так звичайно, вона у вашому розпорядженні.

— Дякую. І ще, я б хотіла все ж обговорити фінансову частину нашої угоди. Мені краще це обговорити з Назаром? — Марі не хотіла говорити про гроші з Тарасом, тому сподівалась, що відповідь буде позитивною.

— Так, думаю, так буде краще, — ймовірно Тарас не хотів цього так само як і Марі. — Я скажу йому, що ви до нього