Читати книгу - "Остання подорож Сутіна"

він підіймає руку і переставляє голку на ширший край платівки.

Бах і молоко, а більше нічого. І так цілими днями. Музика країни однооких і молоко країни майбутнього. Великі масні чорні кружки, які він все кладе і кладе на розкручену тарілку, і гірке молоко, яке видають на карточки. І знов вона, ця неймовірна музика, яка так впевнено заявляє про себе, наче не існує нічого іншого, немов вона здатна змусити стихнути все довкола, кожну танкову гусеницю, кожний гримот чобіт. Змусити стихнути все, крім однієї точки в його шлункові. Ця точка не бажає слухати музику. І все одно схованка, наповнена важкими чорними кружками, є щасливим збігом обставин.

Кожна кантата — стріла, випущена проти чорних мотоциклів і гримотливих гусениць, ці постріли безсилі, вони відбиваються від броні, і все ж — то його єдина потіха. І він уявляє собі, що музика звучатиме ще й тоді, коли від усього іншого залишиться тільки гора іржавого заліза.

Нехай сатана шаленіє, лютує, біснується.

А відразу після сатани такий рядок: Сила Господня зробить нас нездоланними! З грамофона долинають слова, деякі з них він вряди-годи розуміє.

Ми надто низько опустилися, прірва поглинає нас!

Єдине, чого він ніяк не може збагнути: як можуть походити оці окупанти, які рявкають свої накази, і ця музика з тієї ж країни, з-над тих самих рік. Це ж ті самі вуха. І голоси з тієї ж країни. А доктор Кнохен слухає часом Баха?

Гляньте, о гляньте, як рветься, ламається, падає все, чого не підтримує могутня десниця Господня!

Він вислуховує з цієї музики все, що спроможне дати хоча б іскру життя, здолати розпач. Проте: Яка хитка моя надія, як вагається серце моє боязке. Ще перед війною Генрі Міллер, його сусід у віллі Сера, все поривався позичити йому американські платівки з джазом. Він і далі наполягає на цьому.

Прошу Вас, мсьє Сутін, Ви мені лишень скажіть, чого Вам хочеться, в мене нагорі дуже гарна колекція. Ви можете слухати все, що тільки захочете. Там нагорі Америка, чорношкірі спітнілі маги зі своїми золотими інструментами.

Сутін дякує і відмовляється. Іншої музики для нього не існує. Бах. І все тут. Бах був молоком. І порошком бісмуту.

У Кліші вони розмовляли про музику з тим химерним лікарем, який зробив йому ін’єкцію, коли Сутін упав на тротуарі. Лікар каже:

Я вважаю німецьку музику провінційною, важкою, грубою!

А художник йому:

Але ж Бах прекрасний! Візьміть хоча б Кантату BWV 106.

Безконечні дні без малювання. Тільки молоко і Бах. Витягнувшись на матраці, втупившись у стелю. Захований разом із Бахом. Хто знає, як недалеко вже мій кінець. І часом, після годин слухання цих чорних кружків, він мугикає мелодії з далекого дитинства. То було єдине, що йому хотілося зберегти, отих кілька пісень, які він наспівував, поки забував усе інше, те, що пов’язувалося зі Сміловичами. Але пісня про телятко обов’язково мусила залишитися.

Коли Ольга повертається додому, він випитує її все про Баха, вона має розповідати йому все, що сама знає. Про те, що в дев’ять років він втратив маму, а в чотирнадцять став цілковитим сиротою. Поруч помирали його брати й сестри, один за одним, троє з його семи дітей, спільних з Марією-Барбарою, померли відразу після народження, сімох з тринадцяти дітей, яких йому подарувала Анна-Маґдалена, він ховав під звуки власної музики, а вони ж уже були життєрадісними створіннями, які славили Господа, стрибали на одній ніжці, бавилися в «небо й пекло». А Бог вимагав нового прославляння. Насправді за столом завжди сиділа смерть, виходила за ним на хори, не відступала ані на крок, сідала поруч, коли він грав на органі.

Сутін бореться зі спогадом, який самовільно накочується, він не може не згадати одинадцятьох дітей Сари і Соломона, з яких він — передостання дитина. Він ще й ще бачив, як діти Баха возносяться до свого немилосердного Бога, якого їхній батько мусив прославляти. Ольга казала:

З-поміж усіх композиторів світу смерть до Баха підходила впритул особливо часто. Смерть самозакохано вважала себе членом родини Баха. Він жив у стані окупації, яка ніяк не слабла. Про смерть першої дружини Марії-Барбари він дізнався, повертаючись зі службової поїздки до Карлсбада. Вона вже спочивала на кладовищі. Він побіг з плачем на Господню ниву. Отож, вона знову приходила. Досить, пише він музику до цих слів, а ще: О я — злиденна людина. І Сутін не може наслухатися, він слухає з відкритим ротом.

Ах! ця солодка втіха… звеселяє моє серце… яке повсякчас стогне й корчиться від болю… надибує вічне страждання… і подібно до черва… вигинається в нього в крові… я змушений жити як вівця… серед тисячі жорстоких вовків… я покинуте всіма ягня… віддаю себе їхньому гніву… й жорстокості…

А втім для захованого художника дні тяглися в нескінченність. В'язниця на матраці. Життя серед тисячі вовків на вулицях Парижа. Неприємно мучила думка, що став тягарем для інших, що займає місце, нехай навіть вони й нереально терплячі. Просто бездіяльно лежати, не малювати. Протягом трьох місяців він тільки зрідка виходив ночами. Коли Марк виводив надвір пса, він безшелесно вислизав слідом повз ложу консьєржа, на нічні вулиці Парижа. Нарешті повітря, повітря комендантської години. На вулиці ні душі. Вони йшли близько до входів у будинки, напоготові