Читати книгу - "Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії"

Чернігові були свої союзники-степовики — ковуї. Вони допомагали князю Ігорю в поході на половців. Ну і, нарешті, власне про місто Черкаси нічого не було відомо до XIV століття (перша письмова згадка — 1394 рік).

Відмовившись від касогів як потенційних предків козаків, я зосередився на «чорних клобуках». Це загальна назва тюркських племен, які селилися в Пороссі і захищали південні рубежі Русі. До їх складу зазвичай включали торків, берендеїв, іноді печенігів, а також, рідше, деяких інших. Це була впливова сила, з якою доводилося рахуватися. Коли до Києва запрошували князя, говорили: «Хоче тебе вся Руська земля і Чорні клобуки».

Найвідомішими з них були торки. Їхнє ім’я досі збереглося в різних назвах на території України. Одна з приток річки Рось називається Торч, у Київській області є село Торчиця, а в Вінницькій — Торків. Усім відоме, завдяки торговій марці, місто Торчин на Волині. Головне місто торків Торчськ — це нинішній Корсунь-Шевченківський на Черкащині. Взагалі географія топонімів торків простягається із заходу України на схід — від Львівської області до Харківської. Або навпаки, зі сходу на захід — кому як подобається.

З літопису відомо про «шість берендеєвих міст». Згідно з Олжасом Сулейменовим, місто Бердичів у Житомирській області до XVIII століття іменувався Берендичів.

Поселення чорних клобуків дуже нагадують пізніші козацькі січі.

Микола Карамзін у своїй «Історії держави Російської» прямо заявляв, що чорні клобуки — це і є козаки. Так у томі першому, главі IX, він пише: «Наші літописці називали Торків і Берендеїв Черкасами». У примітці до глави XII другого тому наводяться слова Київського літопису: «Чорні Клобуки — ще звуться Черкаси». На жаль, великий історик помилився (вже якщо навіть він — то мені точно можна пробачити). Справа в тому, що відомості, про які йде мова, стали з’являтися в літописах лише після XV століття — тобто в даному випадку ми маємо справу з більш пізньою вставкою.

Таким чином, версію про те, що українські козаки походять від чорних клобуків, також відкинемо. Але недалеко, оскільки, очевидно, ці чорні клобуки до козаків все ж мають стосунок.

Після татаро-монгольської навали Київська земля зазнала запустіння. Чорним клобукам стало нікому служити. Залишившись безхазяйними, вони розчинилися в степу і в тому рідкісному різношерстому населенні, яке жило в тих краях.

Деякі історики вважають, що козаки — це татари, що залишили Орду і промишляли розбоєм і грабежами. «Весь степ наповнився татарськими загонами, які, вештаючись, не визнавали ніякої влади. У ті часи ці татарські загони називалися козацькими і підпорядковувалися владі хана, а діяли незалежно, і тільки іноді йшли до кого-небудь на службу», — пише Микола Львович Ернст («Конфлікт Івана III з генуезькою Кафою». Сімферополь, 1927).

Не збираюся заперечувати правильність цих даних, просто хочу зауважити, що татари, очевидно, складали лише частину того населення, яке «вешталося» степом.

Прийнято вважати, що вперше слово «козак» зустрічається в словнику половецької мови Codex Cumanicus в 1303 році. Означало воно вартового, або ж людину, котра знаходиться на передовій сторожі. З XV століття козаки згадуються регулярно.

У 1492 році в листуванні великого князя Литовського Олександра з кримським ханом Менглі-Гіреєм згадуються козаки з Канева і Черкас, які вчинили грабіжницький набіг на Крим. У листі до того ж Олександра великий князь Московський Іван III скаржиться на грабіж купців при переправі через Дніпро (хоча в цьому листі розбійники козаками не називаються, але, треба думати, це була саме їхніх рук справа).

Вступати в дискусію про походження слова «козак» я не буду, для мене набагато важливішим є походження самих козаків.

Це питання може допомогти прояснити повідомлення Івана Микитовича Болтина (1735–1795), який переказує певний літописний текст, що не зберігся дотепер: «У 1282 році Баскак Татарський Курейського Князювання закликав Черкес із Бештаю чи П’ятигір’я, населив ними слободи під ім’ям Козаків. Розбій і грабежі, учинені ними, справили многі скарги на них; для яких нарешті Олег, Князь Курський, по дозволенню Ханському, розорив їх житла, багатьох з них побив, а інші розбіглися. Вони ж, вкупі з Російськими втікачами, тривалий час чинили скрізь по дорогах розбої, ховаючись від пошуків над ними по лісах і ярах. Багато зусиль коштувало всіх їх звідти вигнати і викорінити. Багатолюдна їх зграя, що не знаходячи собі безпеки там, пішла в Канів до Баскака, який і призначив їм місце для перебування нижче по Дніпру. Тут вони побудували собі містечко, або точніше острожок, і назвали Черкаськ з причини, що велика частина їх була родом Черкаси».

Інший історик XVIII століття — Олександр Іванович Ригельман — відносить описувані події до XIV століття. І це куди більше схоже на правду: «У XIV столітті, коли черкеси в тутешні місця з Кабарди прийшли в князівство Курське, під владою татар, зібравши множину наброду, слободи населили і злодійством промишляли, але після багатьох на них скарг татарським баскаком на Дніпро переведені, і місто Черкаси вони побудували, яке донині на тому ж місці і тією ж назвою іменується, стоячи на правій стороні річки цієї, нижче міста Канева».

Мені доводилося читати про те, що ряд українських прізвищ має адиго-черкеське походження. Такі як, наприклад, Бабій, Гужва, Джеджелій, Легеза, Лагута, Чіч, Шамрай. Від себе додам, що є ще таке українське прізвище, як Абаза. Абаза — це самоназва спорідненого черкесам народу абазин.

Крім того, згідно з тими ж джерелами, українські слова «ненька», «тато» і «хата» також адизького походження. Якщо це дійсно так, то питання етногенезу козацтва можна вважати вирішеним, оскільки, напевно, ніхто не стане заперечувати той факт, що слова «мати», «батько» і «будинок» є основоположними для будь-якого народу.

Так що, схоже, козацьке місто Черкаси заснували саме вихідці з Північного Кавказу. А згодом до них, напевно, приблудились і татари, і слов’яни, і залишки чорних клобуків. Та мало хто іще.

Буде помилкою вважати, що