Читати книгу - "Таємниче життя дерев"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ідучи моїм лісництвом, я часто бачу дубів-страдників. І деколи вони потерпають дійсно дуже сильно. Безпомилковою ознакою є «пагони страху» — такі вистрілюють зі стовбура врізнобіч маленькими жмутами гілок, а відтак знову швидко зсихають. Вони свідчать про те, що дерево вже тривалий час перебуває у смертельному поєдинку, а тому впадає в паніку. Спроба утворити листя на такому низькому рівні недоцільна. Адже дуб належить до сонцелюбних видів дерев, потребує багато світла, щоб здійснювати фотосинтез. У сутінковому світлі найнижчого ярусу їхній палубний тент непродуктивний, а тому його швидко забирають. Здорове дерево ніколи не прагне вкладати енергію в утворення таких гілок, а ліпше розширює свою крону на верхівці. Принаймні в стані спокою. Проте в центральноєвропейських лісах дуби не почуваються добре, адже це батьківщина буків. А останні хоч і є неймовірно соціальними, але тільки щодо своїх побратимів. Натомість чужі дерева грубо витісняють, щоб вони відступили. Починається все повільно й цілком безневинно, коли сойка закопує букові горішки біля підніжжя могутнього дуба. Оскільки у цієї пташки досить багато інших складів, то горішок там нерухомо і зостається, аж допоки навесні наступного росту не пустить паростки. Дуже повільно росте він протягом багатьох десятиліть тишком-нишком угору. І хоча молодому дереву бракує матері, старий дуб таки принаймні забезпечує тінь, таким робом допомагаючи буковому нащадку рости здоровим. Що на поверхні видається мирною ідилією, під землею перетворюється на боротьбу за існування. Корені бука проникають у кожну ділянку, яку не використовує дуб. Так вони змішуються з кореневою системою старого стовбура і забирають собі воду та поживні речовини, що їх велике дерево взагалі-то зарезервувало для себе. Це спричиняє поступове ослаблення гіганта. Через приблизно сто п’ятдесят років маленьке дерево розростається аж так, що поступово вростає в крону дуба — у її центральну частину, за кілька десятиліть прорізає її впоперек, а тоді обростає її, адже, на відміну від конкурента, бук здатен розбудовувати свою крону практично ціле життя й рости все далі. А тепер уже листя бука має приступ до прямого сонячного світла, відтак у дерева достатня кількість енергії, щоб розширюватися. Воно утворює розкішну крону, що так само, як і подібні до неї, виловлює дев’яносто сім відсотків сонячного світла. А дуб знов опиняється в другому ярусі, де його листя даремно шукає світла. Продукування цукру різко скорочується, резерви вичерпуються — і дерево повільно вмирає з голоду. Воно бачить, що вже ніколи не вдасться подолати сильного конкурента, ніколи не вийде утворити довгі високі пагони і ще раз перерости бук. З біди, можливо, у щоразу більшій паніці дерево чинить те, що суперечить здоровому глузду: вирощує нові гілки й листя зовсім внизу біля стовбура. Таке листя особливо велике та м’яке, здатне обходитися меншою кількістю світла, ніж верховіття. Одначе три відсотки — надто мало, та й дуб — це не бук. Відповідно ті «пагони страху» знову зсихають і залишки дорогоцінної енергії просто марнуються. Голодувати дуб може ще кілька десятиліть, але коли-небудь він таки здається. Сили зраджують його, а звільнення іноді дарують златки. Вони відкладають у кору свої яйця, і личинки, що вилуплюються, цей процес скорочують, пожираючи шкіру безборонного дерева та обриваючи його життя.
Чи дуб — слабак? Як сталося, що таке кволе дерево стало символом стійкості та витривалості? Хоч цей вид у більшості лісів і перемагають буки, проте дуби стійкі й витривалі, коли не мають конкуренції. Наприклад, на відкритій місцевості, тобто на нашому культурному ландшафті: якщо буки без домашньої лісової атмосфери не досягають навіть 200-річного віку, то дуби біля старих селянських дворів чи на пасовищах спокійнісінько живуть по п’ятсот років і більше. Глибока рана в стовбурі чи широка тріщина через удар блискавки? Для дуба це не проблема, адже його деревина просякнута речовинами, що запобігають росту грибів та суттєво сповільнюють процеси гниття. Дубильні речовини також відлякують більшість комах, і вже зовсім мимохіть цей захисний засіб покращує смак вина, якщо коли-небудь із цього дерева зроблять дубову діжку («Barrique»[4]). Навіть дуже пошкоджені екземпляри з обламаними міцними гілками мають здатність знову розбудовувати нову крону й жити протягом століть. Більшості буків цього б не вдалося, особливо за межами лісу, без їхніх дорогих родичів. Якщо вони суттєво пошкоджені через негоду, їм залишилося жити щонайбільше кілька десятиліть.
Також і в моєму лісництві дуби доводять, що вони створені з надзвичайно міцної деревини. На особливо теплому південному схилі стоїть кілька дерев, що своїм корінням чіпляються за голу скелю. Коли літня спека розжарює камінь, аж уже стає просто нестерпно, випаровуються останні залишки води. Оскільки немає товстого захисного шару землі з потужними покладами гнилого листя, взимку туди глибоко проникає тріскучий мороз. Листя розвіює вже навіть найслабший вітерець, а тому на скелях оселяються хіба що кілька невеличких лишайників, не спроможних ізолювати від екстремальних перепадів температур. Як наслідок, дерева чи то пак деревця навіть через століття є завтовшки в руку і заледве п’ять метрів заввишки. Коли їхні побратими в затишному лісовому кліматі переростають тридцять метрів і нарощують могутні стовбури, ці аскети скромно стоять собі, задовольнившись статусом кущів. Утім, таки виживають! Перевагою в цій ситуації голоду є те, що інші види вже давно здалися б. Відтак сповнене злигоднів існування, що, проте, позбавлене клопотів через конкуренцію з іншими видами дерев, теж має свої переваги.
До речі, грубезна кора дуба набагато твердіша, ніж гладенька, тонка шкіра бука, а тому краще захищена від зовнішніх
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниче життя дерев», після закриття браузера.