Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

держава привласнювала додатковий продукт, стягуючи натуральну ренту. Приватна власність не набула істотного значення, оскільки використовувалася праця общинників.

Потреба у спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність їх надійного захисту створювали природну основу для самостійної публічної влади. Основою її стала родоплемінна знать - общинне «чиновництво», що виступало організатором виробництва і виконувало адміністративні, владно-управлінські функції. Ця особлива група посадових осіб формувала апарат державної влади, що панував над підданими, використовуючи примусові методи.

Східні держави - деспотичні монархії - не мали чітко вираженої класової диференціації. Тут держава стала і організатором виробництва, і правителем над членами громади, їх визискувачем. Родоплемінна знать привласнювала не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні певні матеріальні блага, вона втрачала їх разом із втратою посади. Значення приватної власності, що посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби зазвичай були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль була відведена божественному освяченню влади. Родова знать прагнула зберегти своє становище і владу як такі, що дані Богом. Правитель був носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади - оголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Особливості походження держав східного, азіатського, типу можна подати в такому узагальненому вигляді: 1) основу економічних відносин становила державна форма власності; 2) приватна власність не мала вирішального впливу на економіку; 3) державна влада мала деспотичний характер (на чолі - правитель-деспот), застосовувалося насильство; 4) управлінські функції виконував могутній чиновницький апарат, сформований з родоплемінної знаті; 5) значну частину державного апарату становила спеціальна бюрократія для збирання податків з величезної і комплексної системи зрошення;

6) відбулася сакралізація (освячення) влади, що призвела до застою і нерухомості в суспільстві, яке протягом сторіч не розвивалося (не знало сходження по лінії: рабовласництво, феодалізм, капіталізм). Наприклад, незважаючи на те, що держава в Китаї утворилася задовго до європейських держав (Греції і Риму), його суспільство не зазнало змін, окрім зміни царюючих династій, аж до початку XX ст.

Утворення кожної держави залежить від комплексу причин - географічних, економічних, політичних, соціально-культурних, демографічних, внутрішніх і зовнішніх.

§ 9. Особливості походження права у різних народів світу

Історично право спочатку утворювалося однаково в усіх народів світу шляхом переростання соціальних норм (норм-звичаїв) на правові звичаї, які згодом записувалися, об’єднувалися в особливі списки, офіційно визнавалися та охоронялися органами управління, що виділилися із суспільства. Сукупність таких накопичених норм, заснованих на звичаях, дістала назву звичаєвого права. Правовими звичаями могли регулювати майнові, владні, виробничі, розподільні та інші соціальні відносини. Активне формування звичаєвого права припадає на період розпаду родового ладу, коли суперечності, що виникали в суспільстві, зумовлювали фіксацію сформованих відносин різними нормативними настановами.

Перетворення норм-звичаїв у норми права в державі відбувалося у формах: 1) мовчазної згоди держави; 2) розгляду справ у судах на їх основі; 3) офіційного закріплення державою в законах. Перші писемні пам’ятки права стародавності (Закони Ману, Закони XII таблиць, Кодекс законів царя Хаммурапі та ін.) і середньовіччя («Салічеська правда», «Руська правда» та ін.) складалися з норм звичаєвого права, судових прецедентів і прямих законодавчих положень.

Способи виникнення права у процесі становлення держав не були однаковими: в одних провідним став судовий прецедент (Англія, СІЛА, Австралія, Канада, окрім Квебека та ін.); у других -релігійно- правовий текст (Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Індія, Пакистан, Ізраїль та ін.); у третіх - зберігся і розвинувся правовий звичай (країни Африки, Мадагаскар); в четвертих - утвердився закон (Франція, Італія, Іспанія, Австрія, ФРН та ін.). Таким чином у світі склалося різноманіття систем права: прецедентне, релігійне, звичаєве, законодавче тощо. Посівши провідне місце як нормативна основа національного права, зазначені джерела права визначили своєрідність і відмінність правових систем світу (англо-американська, релігійна, традиційна, романо-германська, змішана).

Формування міжнародних договорів (міжнародне договірне право) як двосторонніх угод держав про правила взаємних відносин відбувалося в країнах світу неоднаково і залежало від ступеня соціально-політичної розвиненості їх суспільств.

§ 10. Взаємозв’язок права і держави

Право і держава є підсистемами системи вищого рівня - суспільства, в межах якого вони перебувають у тісному взаємозв’язку. У науковій думці склалося два типи розуміння співвідношення (єдності, відмінності, взаємодії) права і держави:

1) етатистський (державницький) - ставить державу вище права, розглядає право як елемент політики держави. Таке розуміння притаманне тоталітарним державам і позитивістському (а також його різновиду - марксистсько-ленінському) мисленню. Допускає свавілля держави щодо людини, неповагу до її гідності, обмеження прав і свобод;

2) ліберальний (правовий) - від дає пріоритет (верховенство) праву перед державою, ґрунтується на прогресивних елементах природно-правової теорії, сприймає світові стандарти прав людини, передбачає недопущення свавілля держави, її органів і посадових осіб щодо людини, як і свавілля людини стосовно людини.

Безумовно, ліберальний тип розуміння співвідношення права і держави ближчий до інтересів людини і має право на утвердження в Україні. Адже в Конституції України проголошено принцип верховенства права, закріплені основні права і свободи людини, передбачено їх гарантії.

Право і держава кожного народу мають єдину соціально- економічну основу, у них однаково втілюються менталітет народу, його культура, свідомість, традиції; право і держава є взаємозалежними у своєму походженні. Право виступає засобом соціального регулювання, а держава слугує для нього механізмом, за допомогою якого забезпечується вплив права на суспільні відносини.

Зв’язок між правом і державою настільки складний, що їх співвідношення можна розглядати лише під кутом зору певної взаємодії. Право і державу недоцільно протиставляти. Хоч право виникло дещо раніше, ніж держава, проте держава стала вирішальним стимулятором його розвитку. Тому вплив держави на право, як і вплив права на державу є взаємним.

Вплив держави на право виявляється в такому:

1. Держава