Читати книгу - "Зірка КЕЦ"

— А газети? — питаю я.

— Їх заміняють радіо і телевізор, — відповідає Нільсон.

— Книжки на плівках — це вже не новина, — говорить Крамер. — У нас є речі й цікавіші. Товаришко Ельзо, яку ж програму вечора склали ми для товариша? Давайте так. Першим номером нашої програми — світова хроніка. Покажемо, що на Зірці Кец ми не відстали від світових подій. А потім ось що. Дайте йому «Сонячний стовп»…

— Це новий роман? — спитав я.

— Так, до певної міри, — відповів, посміхаючись, Крамер. — Ну, і хоча б атмосферну електростанцію.

Нільсон кивнула головою, підлетіла до ящиків, почала висувати їх і виймати круглі, плоскі металеві коробки.

Крамер запропонував мені лягти на ліжко, поклав круглі коробки в чорний ящик і надів мені цей ящик на голову через круглий отвір.

— Лежіть, слухайте, дивіться, — сказав він.

Лежу, але нічого не бачу й не чую. Абсолютна тиша і абсолютна темрява.

Аж ось щось цокнуло, тихо задзижчало. Яскраве світло засліпило мене. Я на мить заплющив очі і в той же час почув голос:

— Тропічні джунглі Африки розчищають під культурне землеробство.

Я знову розплющив очі і побачив у сліпучому промінні африканського сонця синьо-зелену поверхню океану, і на ній — вишикуваний у бойову лінію величезний флот. Похмуро стояли сіро-зелені дредноути і наддредноути, лінкори, крейсери та винищувачі всіх типів і систем. Тут були і старі військові кораблі, що викидають з широких димарів клуби чорного диму, і новіші — з двигунами внутрішнього горіння — теплоплави, і найновіші — з електричними двигунами.

Це видовище було таке несподіване, що я мимоволі здригнувся. Невже знову війна? Але яка ж може бути війна, коли з капіталізмом покінчено в усьому світі? Чи, може, мене частують старим фільмом з часів останньої війни, яка привела до революції?..

— Військовий флот — знаряддя знищення ми перетворили на мирний вантажний транспорт, — провадив далі голос.

Ах, от у чім річ! І справді. Засліплений яскравим світлом, я зразу не помітив, що бойові башти знято разом з величезними морськими гарматами. Замість бойових башт, всюди встановлено крани для перевантажень різного матеріалу. Сотні метушливих катерів і суден каботажного плавання сновигають між «бойовими» суднами і новенькою гаванню.

Робота в гавані кипить. Безперервно рухаються паровози, вагони, вагонетки, електрокари, грузовики, автобуси…

Поворот кута зору, і… це теж схоже на війну.

Величезний табір білих наметів і фанерних будиночків, пофарбованих у білий колір. Між будиночками і наметами видно людей в білих костюмах — європейців і чорношкірих. За табором майже до зеніту здіймається димова заслона. Дим клубоче, ніби від величезної пожежі…

Новий «кадр» — суцільна стіна непролазного тропічного лісу палає в огні. Ближче, на попелищі, стоять величезні фургони-коробки з металевої сітки на сталевих каркасах. Внизу — колеса. В коробках-сітках працюють люди, викорчовуючи невеличкими машинами пні.

— Тропіки — найбагатші на сонце місця на земній кулі. Але вони були недоступні для культурного землеробства. Непролазні ліси та болота, хижі звірі, отруйні гази та комахи, згубні лихоманки, — ось чим були тропіки раніше, і чим вони стають тепер…

…Величезна рівнина. Трактори обробляють землю. Білі, багатоповерхові колгоспні будинки. Чорношкірі трактористи виблискують зубами і веселою усмішкою.

— Тропіки розмістять і прогодують мільйони людей… Ідея Ціолковського перетворюється в життя…

«Як, і тут Ціолковський? — здивовано думаю я. — Скільки ж ідей встиг він заготувати про запас майбутньому людству!»

І, ніби у відповідь на цю думку, я побачив інші картини великого перетворення Землі за ідеями Ціолковського. Перетворення в оази пустинь, користуючись енергією Сонця; пристосування під житло досі неприступних гір; сонячні двигуни; машини для використання припливів, відпливів і морських хвиль; створення нових видів рослин, які використовують великий процент сонячної енергії… Це вже стосується мене. Про ці досягнення мені відомо. Цікаво, що роблять в цьому напрямі на Зірці Кец?

Крамер вибрав непогано: живучи на Зірці Кец, треба бути краще знайомим з її «батьком» К. Е. Ціолковським…

Світова кінохроніка закінчилась. Після хвилинної перерви я побачив нові картини і почув голос, який їх пояснював. Збіг з тим, що я бачив і чув, був цілковитий, а тому досить розповісти про те, що я чув:

— Я брав участь у випробувальному пробігові аеросаней нового типу. Умови було поставлено досить тяжкі. Нам треба було проїхати сотні кілометрів тундри, далеко за полярним колом. Ми посувалися прямо на північ.

Було темно. Північне сяйво не палало на небі. Лише фари освітлювали путь. Морози стояли градусів на п’ятдесят. Навколо безлюдна засніжена рівнина.

Ми їхали день і другий, поглядаючи на компас.

І раптом нам здалося, що небо на обрії яснішає й рожевіє.

— Починається північне сяйво. Буде веселіше їхати, — сказав мій товариш.

Ми проїхали ще з півгодини. Північний небосхил розгорався чимраз більше.

— Дивне якесь північне сяйво, — сказав я супутникові. — Зверніть увагу: світло майже не грає, не міниться. І кольори не ті. Північне сяйво звичайно спочатку буває зеленувате, потім розцвічується рожевим кольором різних відтінків. А це світло, ніби світло зорі, і до того ж зовсім нерухоме. Воно лише поступово посилюється і поволі, рівномірно переходить від рожевого до білого в міру того, як ми посуваємось вперед.

— Так, я вже сам думаю над цим дивним явищем, — відповів мій супутник. — Може, це зодіакальне світло?

— Це неможливо, зважаючи на місце і час. Та й не схоже. Дивіться, світлова смуга проходить майже від зеніту неба до обрію, поступово розширяючись, як конус.

— Прожектор? Але сила світла зменшується зверху вниз. У точці, звідки світло виходить, видно яскраву плямку… Нічого не розумію. А ви?

— І я теж.

Ми так