Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

домі тітки Яніни. Жвавий характер і природжена цікавість не дозволяли йому довго всидіти на одному місці. Цілими днями він бігав по всьому кораблі. Заходив у машинне відділення до кочегарів, заглядав у приміщення, приготовлені для тварин, заприятелював із кухарем, відвідував матросів у кубриках і вже через два дні після того, як ступив на палубу корабля, не гірше самого капітана Мак-Дугала знав напам’ять усі закамарки «плавучого звіринця».

Боцман Новицький дотримав слова й став навчати Томека стріляти зі штуцера. В одному з приміщень вони влаштували тир, у якому проводили щодня по кілька годин, стріляючи по саморобній мішені.

Щоранку Томек заходив до кают-компанії й уважно вивчав карту, на якій було позначено шлях, що його проходив корабель протягом доби. На сьомий день чорна лінія, що позначала курс «Алігатора», торкалася майже самого узбережжя Африки. Томек притьмом побіг на палубу. «Алігатор» уже підходив до порту. У гурті чоловіків, що стояли на горішній палубі, Томек побачив батька та Смугу. Він швидко підбіг до них.

— Тату, це вже Порт-Саїд?[8] — запитав Томек.

— Так, ми входимо в Порт-Саїд, розташований біля воріт Суецького каналу, — підтвердив Вільменський.

— А ми зможемо зійти на сушу? — нетерпляче розпитував далі Томек, якому цікаво було побачити місто, яке він досі знав лише з уроків географії в школі.

— Ми поповнимо тут запас вугілля. Тому стоянка «Алігатора» триватиме декілька годин. По обіді відвідаємо місто, — відповів Вільмовський.

«Алігатор» обережно маневрував серед безлічі човнів і малих суден, під акомпанемент гудка сирен проплив повз кількох великих кораблів, що стояли на рейді, і нарешті кинув якір поблизу набережної.

Томек із цікавістю поглядав на місто, над яким розкинулося безхмарне, позолочене палючими променями сонця небо. Над дахами низьких будинків височіла струнка вежа маяка, а вдалині в небо впивалися гострі шпилі мінаретів.

Тільки-но «Алігатор» став на якір, як його оточили човни. У них сиділи жваві араби та чорношкірі, що заробляли собі на хліб перевезенням пасажирів із кораблів на берег. Та вони швидко покинули корабель, дізнавшись, що це не пасажирський пароплав. Їхнє місце тут же зайняли арабські хлопці на своїх човниках. Напівоголені гребці, щось голосно вигукуючи, намагалися порозумітися з матросами на «Алігаторі».

— Що їм від нас треба? — запитав Томек, зацікавлений галасом арабських хлопчиків.

— Зараз побачиш, — відповів Вільмовський, виймаючи гаманець із кишені.

Як тільки в його пальцях блиснула срібна монета, один із човників швидко підплив до самого корабля.

— Тепер дивись уважно, — кивнув Вільмовський синові.

Кинута за борт монета, описавши дугу, занурилась у воду. Цієї ж миті маленький араб пірнув у море вниз головою, зник у глибині на кілька секунд і швидко виплив на поверхню, тримаючи в зубах монету.

— О, який чудовий плавець! — здивувався Томек. — Тату, дай мені, будь ласка, кілька монет, я хочу добре придивитися, як він це робить.

Томек кидав монети спритним арабським плавцям і водночас придивлявся до «магічних фокусів», які показував старий араб. І тільки після того, як із батьківських кишень був вичерпаний весь запас срібних монет, він помітив, що навпроти на палубі корабля діється щось незвичайне. Виглянувши за борт, він побачив п’ять навантажених вугіллям барж, які по черзі повинні були підпливати до люка, відкритого в борту «Алігатора». Одна з них саме підійшла до корабля. Бронзові від загару, напівголі араби, з властивою їм спритністю переносили вугілля на корабель великими кошиками. Палуба корабля вкрилась хмарами чорного пилу. Вільно рухаючись на баржах, араби споглядали на матросів, що стояли на палубі, блискаючи в щирій усмішці білими, як сніг, зубами. За робітниками наглядав старий араб у брудному бурнусі. Він не шкодував батога й, ляскаючи ним у повітрі, підганяв вантажників. До Томека підійшов Смуга.

— Приготуйся до сходження на берег! — крикнув він, а коли Томек обернувся до нього обличчям, гучно зареготав і додав: — Чорт забирай! Ти став чорнішим за негра!

Лише тепер Томек помітив, що весь він укритий чорним вугільним пилом.

— Оце так заґавився! — відповів він. — Зараз піду переодягнуся. А все це через того старого араба-наглядача, що виглядає, наче чорт. Ви тільки гляньте на нього! Як він смішно вдає, що підганяє інших до праці. Тим часом усі з нього сміються.

— Це в них такий церемоніал праці, — сказав Смуга. — І без цього старого підганяча переладування напевно відбувалося б справно. Швидко вмийся, переодягнися, бо зараз сідатимемо в човен.

Томек побіг до каюти. Незабаром він повернувся на палубу вмитий і в новому вбранні. Батько, Смуга й боцман Новицький уже чекали на нього. Мотузяною драбинкою вони спустилися в човен і через декілька хвилин були вже на суші. Тут їх відразу з усіх боків оточили гомінливі провідники, пропонуючи свої послуги для ознайомлення з містом. Боцман Новицький кинув кілька монет і жестом руки дав зрозуміти, що й сам добре знає місто, у якому раніше бував неодноразово.

Незабаром наші мандрівники опинилися на довгій, надзвичайно рухливій вулиці, забудованій низькими будинками. Вітрини крамниць аж угинались від розмаїтих товарів Томек раз у раз зупинявся, щоб подивитися на страшних, позолочених драконів, помилуватися чудовими виробами зі слонової кістки, ніжним і прозорим посудом із китайського фарфору, кумедними різнокольоровими статуетками, гарними шкатулками зі сандалового дерева, золото- і сріблотканими тканинами й безліччю інших предметів, які він побачив уперше в житті. Крамарі настирливо вихваляли свої товари, запрошували оглянути їх. Зрештою, різномовний гомін так приголомшив Томека, що він заховався між своїми супутниками. Вони ввійшли в європейський квартал міста, забудований високими, гарними будинками. Тут розташувалися готелі, банки й торгівельні підприємства, а серед великих садів біліли вілли багатих мешканців.

Незабаром вони знов опинилися в арабському кварталі. Серед нечисленних мурованих будинків тулилися хатки, зліплені з очерету й глини, обшарпані та брудні. Проте на першому плані виднілися, немовби приросли до стін цих хатин, лотки з городиною та апетитними східними овочами. Вулицями вільно прогулювалися віслюки й кози, не звертаючи