Читати книгу - "Ліки від страху"

на його сутані кольорові плями, й був схожий у цю мить Мазарді не на каноніка, а на арлекіна. Подав для благословення руку, і я преклонив перед ним коліна. Майже пошепки, ледь чутно чернець промовив:

— Я попередив: ти обрав негоже для дворянина ремесло лікаря, бо професія ця тяжка, зневажена й злиденна. Ти добре подумав?

— Монсеньйоре, я не боюся праці, оскільки я не з тонкого краму — на моїй землі люди виходять не з шовкопрядильні. Шану своїй професії людина мусить створювати сама невтомною працею та умілим зціленням стражденних. І злидні мене не лякають, бо виріс я не на плодах смоківниці, не на модах та здобних хлібах, а на сирі, молоці й житніх підпалках.

— Ти жваво говориш, юначе. Побачимо, наскільки ти старанний у вивченні наук…

І я йду в клас.

Спливають години, дні, тижні, семестри, роки, міняються викладачі, осипається листя на жасмині під вікном, і знову одягає він свій білосніжний наряд, і нічого не змінюється, тільки двадцятеро здорованів, непритомніючи від одноманітності й нудьги, хором повторюють услід за титором Еспадо:

— І заповідав нам перший закон великий зцілитель Гіппократ: не зіпсуй здоров'я хворому — природа сама знає, що є рятунком…

Хрипко горланимо за ним:

— … сама знає, що є рятунком…

— І відкрив нам Гіппократ, що залежить здоров'я і хвороба людські від непорушних гуморес — соків організму…

— … гуморес — соків організму, — вторимо ми.

— Чотири головних соки організму — кров, слиз, світла жовч, чорна жовч…

— … кров, слиз, світла жовч, чорна жовч…

— І притаманне крові вологе тепло, слизові — холодна вільгість, світлій жовчі — сухо тепло, а чорній жовчі — холодна сухість…

… вологе тепло… холодна вільгість… сухе тепло… холодна сухість…

— І якщо соки змішуються в організмі як слід — перебуває він у здоров'ї, а ненормальне змішування спонукає організм до хвороби…

— … спонукає організм до хвороби…

— І є гуморальна основа людського організму — істина, й пребуде непохитною на віки вічні…

Можливо, я б і прийняв усе це за істину, якби там не було завжди так душно. Та злазить із кафедри титор, і піднімається туди ліценціат Брандт, розгніваний на цілий світ горбань, і хрипко починає горланити, пригощаючи нас палицею, якщо ми не виявляємо достатньої сумлінності:

— Запам'ятайте, скотини безрогі, що не було, немає і не буде в світі господньому лікаря, рівного мудрістю своєю римлянинові Галену. Знайте, віслюки, що спорудив сей достойний муж на підвалинах Гіппократових знань велику будівлю медицини, яка несхитно височіє понад півтори тисячі літ, — стоятиме вона вічно, бо ніхто не зміг проникнути в таємницю лікування так глибоко й безпомильно, як Гален. Затямте раз і назавжди, поглиначі кислого вина і тухлих бобів: те, що існує шістнадцять століть, пролягає у вічність, воно незламне й непогрішне. Майте на увазі, облесники п'яних шльондр, що у вченні Галона все — від альфи до омеги, кожна літера, кожний незрозумілий нам знак — свята істина, непогрішна й невичерпна в мудрості своїй. Збагнули, дурні морди, хтиві цапи, брудні ненажери?

— Збагнули! — дурнуватими голосами гукаємо ми, і я геть тупію від цього понурого ідіотизму.

А ліценціат Брандт, розмахуючи палицею, надривається:

— Не вам, обжерам, розпусникам та ледарям, а великому Галену відкарбував імператор Антоній золоту медаль з написом: «Антоній, імператор римлян, — Галену, імператору лікарів». І яко влада монарша, богом освячена, вічна, так пребуде вічно в умах вчення Галена…

Флорентієць Коломбіні бурмоче з місця:

— Від імперії Антонія не лишив ні каменя, ані пам'яті Алларіх, вождь вестготів.

Бранд спритно зістрибує з кафедри:

— Хто перебив учителя? Ти, Гогенгейм? Ти ж завжди хочеш бути розумнішим від усіх…

— Пане ліценціанте, мої вуста замкнені на замок безмежної пошани до вас. Коли ви віщаєте, я вкушаю солодощі й аромат вашої мови…

— Замовкни, ідіоте. Ви, шваби, всі ідіоти, картярі та поглиначі пива. Значить, перебив мене ти, Франсуа Амбон.

— Я… я… я… — починає виводити свою довгу пісню заїка Амбон.

— Замовкни, мені нема коли з'ясовувати, хто із вас зухвалець. Один із вас мусить бути покараний, і сьогодні це будеш ти.

І палиця зі свистом застрибала по голові, по плечах, по спині нещасного заїки Амбона, й серце моє переповнене співчуттям до нього, бо смак палиці Брандта знайомий мені краще, ніж будь-кому іншому з усіх штудіорів. Я не ображаюся на Брандта — він не може ставитися до мене по-іншому, оскільки зростом якраз мені до пояса. Маленькі чоловічки всією своєю натурою ненавидять довготелесих.

Бранд квапливо повертається на кафедру:

— Повторюйте за мною і запам'ятовуйте старанно, адже ви, дармоїди, ладні терпіти навіть побої, аби тільки не вчитися. Вторіть мені: Гален великомудрий вказав — природа нічого не чинить без мсти…

— … нічого не чинить без мети…

— Писано було Галеном, що складається наш організм із чотирьох гуморес, і рівновага цих життєвих соків — крові, слизу, жовчі світлої і чорної — підтримується могутньою і непізнаною силою на ймення фізис…

— … силою на ймення фізис…

— І мусить лікар втручатися в хворобу, тільки якщо здріє очима своїми явно, що настав розлад фізису, що не володіє більше могутністю змішування чотирьох соків, і найудатніший лікар той, хто лікує спостереженням за фізисом, не втручаючись у хід природних соків організму…

— … не втручаючись у хід природних соків організму…

— Бо людина — тільки плотська машина, упідлеглена душі.

— … плотська машина, упідлеглена душі…

— Черпає сили фізис із пневми, яка увіходить в нас при диханні…

— … увіходить