Читати книгу - "Простір Гільберта"

доступніші з них нагадували про античні часи, про всілякі напівзабуті старожитності — про юність розуму людського. Колись-то Діана вигнала Геліку із свого почту, а Юнона обернула її у ведмедицю. Юпітер помістив Геліку разом із сином Араксом на небо, де вони утворили сузір’я Великої і Малої Ведмедиці. Десятки інших героїв античності також піднесені на небо звіздарями й утворили перший пояс. За ним послідував другий. Слабі й далекі зірки змушували згадувати про філософію і вчених пізнішого часу, їх назви відображували спроби буцімто зрілішого розуму проникнути в невичерпне джерело речовини — в безконечність. І все далі відсовувалася невидима умовна межа, якої сягав розум.

А далі? Як довідатись, що за цією межею і потім за наступною? І ось з’являються радіотелескопи і трохи пізніше — космічні кораблі. Розмірковуючи про це, я зробив для себе маленьке відкриття. Антена радіотелескопа схожа на чашу, в якій світ віддзеркалюється тим чіткіше, чим більша площина води. Чим далі один від одного точки прийому зоряних сигналів, тим краще. Іноді антени розташовані навіть на різних континентах, а космічні радіоголоси записуються на магнітну стрічку, а затим всі записи порівнюються. Міжконтинентальні телескопи щонайточніші, то, може, всю поверхню Землі використати для прийому сигналів?.. Встановити побільше антен, об’єднати їх в єдину мережу? Чому б і ні?

Погортавши книжки по астрономії, ми з Ахво прийшли до висновку: така всезагальна мережа не набагато корисніша, ніж один чи два міжконтинентальні радіотелескопи. Все залежить від граничної відстані: чим більша відстань між антенами, тим краще й точніше працює прилад, тим ясніше чути зоряні сигнали, а оскільки багато об’єктів всесвіту випромінюють радіохвилі, то тим повніша виходить загальна картина.

Антени на ракетах — ось до чого можна було б прагнути. Ціле сузір’я дослідницьких ракет, розташованих на таких відстанях одна від одної, що пеленгування ледве чутних джерел було б ідеальним. І звичайно ж, карта неба стала б набагато детальнішою. Поки що космічні кораблі та радіотелескопи існували окремо, і ми з Ахво могли лишень помріяти про ті часи, коли їх об’єднають. Проект був мій, та Ахво його тут же вдосконалив.

— Навіщо ж кораблі? Облаштувати антени на різних планетах — ось і все. Справді, навіщо ракети? Планети — прекрасні опорні пункти для спостережень.

Поляр уже спав, а мені захотілось помріяти, і я спробував уявити незвичайну естафету: кораблі несли на собі антенні дзеркала, вони прагнули якомога далі доставити їх до зірок, до далеких планет, що обертаються навколо зірок. І лишали їх там, ніби естафетні палички, щоб потім інші кораблі, ще потужніші, можливо, пронесли їх ще далі, Я наближаюсь до головного в наших розмірковуваннях (мушу зізнатися, що нам допомогли і відеотелефонні консультації спеціалістів одного із сибірських дослідницьких центрів).

Чим далі змогли б проникати наші кораблі, тим більше ми взнали б про скарби зоряного неба. Невидима, проте реальна межа пізнання, стартувавши з Землі ще в давнині, розширювалася б, охоплюючи все нові світи. Але це була, якщо тільки можна так сказати, геоцентрична система вивчення всесвіту.

Чому б не припустити, що такі дослідження вже розпочаті, але в зовсім іншому районі Галактики? Автоматичні кораблі вже стартували, кільце міжзоряних телескопів дедалі розширюється, і на них уже доставлено перші антени. І на Землю також. Спершу дослідники будуть дотримувати певну обережність, надто на заселених планетах (адже наслідки будь-якого втручання, впливу, на перший погляд нехай і позитивного, оцінити практично неможливо). Відтак і на Землі вони будуть дотримуватись цього правила. Вони постараються використати й наші досягнення: адже їм потрібні платформи для переміщення антен, положення яких вивірено з точністю до метрів. Залізничне полотно — ідеальна опора для рухомого радіотелескопа. А як замаскувати його, зробити невидимим? І тут я знову так яскраво уявив зелений поїзд, що проноситься по сніжній долині, що ця остання трудність видалась мені цілком переборною. «Будь-яке чудо можливе, якщо тільки при цьому не порушуються закони природи» — цю фразу я відшукав якось у своїх старих конспектах. Так ми придумали зеленого поїзда. Власне, за один-два вечори.

Але рано-вранці, коли я вмився, одягнувся, відчинив вікно і побачив похмурі дерева в сірих присмерках, наша вигадка здалася нереальною і неправдоподібною. І все-таки хотілося в неї повірити.

Я натиснув клавіш телевізора, по випуклому сріблястому екрану пробігли вигнуті лінії, стислися в жмут, який затремтів, мов пучок струн, і пропав. Ще два клавіші: «ПОЛЯР» і «БІБЛІОТЕКА»… Виникло знайоме обличчя.

— Бібліотека. Говоріть…

— Що-небудь по радіоастрономії…

— Принципи, історія, застосування?

— Фільм про все відразу.

— Час?

— Півтори години.

— Замовлення прийнято. Ждіть п’ять хвилин. — Екран залився голубим сяянням, так, ніби втілював спалах енергії телевізійного робота.

З висоти пташиного лету відкрились ущелини й каньйони, перегороджені вітрилами антен. Високо в горах, на фоні гострих вершин видивлялися новерх снігів їх виблискуючі чаші. На схилах зелених горбів гадючилась павутина антен. Планета була грунтовно радіофікована, і цей другий, зоряний, етап радіофікації лише починався. Разом із телескопами-гігантами ще вислуховували ефір первістки радіорозвідки — двадцятиметровий серпуховський, стометровий американський, кримський, пуерторіканський, великий австралійський…

Ще один клавіш: «КОНСУЛЬТАНТ»…

— Чи діють міжпланетні радіотелескопи?

— Ні.

— Чи є проекти?

— Атож. Перший проект: Земля — Місяць; другий — Марс — Земля — Місяць.

— Чи можуть інші цивілізації використовувати Землю для облаштування радіоперешкод.

— Не виключено… (Мовчання.) Проте навряд — великий рівень радіоперешкод.

— Чи можпа пов’язати феномен зеленого поїзда з дослідженням космосу?

— Немає даних… (Тривала пауза.) Феномен зеленого поїзда невідомий… Запитання не по темі.

«РЕШТКИ МАМОНТА ЗНАЙДЕНО…»

Ми йдемо на лижах по свіжому снігу, м’якому й легкому, а із смерек беззвучно спадають їх нові білі шапки, і голоси звучать тихше і глухіше. Я зовсім забув про весну,