Читати книгу - "Щоденник першої подорожі"

Я звелів надрізати кору на багатьох деревах, щоб подивитися, чи буде витікати смола. Але в той час, коли я був на згаданій річці, йшли безперервні дощі, і я не міг зібрати багато смоли і взяв лише дещицю її, і везу цю смолу вашим височествам. Дуже може бути, що я вибрав невідповідний час, щоб надрізати кору. Думаю, що треба це робити, коли для дерев закінчується зимова пора і вони готові зацвісти, нині ж у них майже дозріли плоди.

Тут також велика кількість бавовни, і я вважаю, що можна буде з вигодою продавати її, не перевозячи в Іспанію, а збуваючи її у великих містах у володіннях великого хана, які, безсумнівно, будуть відкриті, так же, як і багато інших землі інших володарів, які матимуть за щастя служити вашим височествам. Їм можна буде продавати товари — як іспанські, так і земель сходу, тому що землі, про яких йде мова, знаходяться по відношенню до нас на заході.

І тут є безліч алое, хоча воно і не може бути джерелом великого прибутку. Але благовонна смола заслуговує уваги, тому що її немає ніде, крім острова Хіосу. І думаю, що за неї можна буде виручати, якщо я не помиляюся, добрих 50 000 дукатів.

В гирлі цієї річки розташована найкраща гавань з усіх, які я коли-небудь бачив, широка, глибока, вільна від мілин, прекрасне місце для спорудження укріпленого міста, причому будь-які кораблі зможуть підходити до його стін. Земля навколо здорова, висока, вода дуже хороша.

Вчора до корабля підійшов човник з шістьма молодими індіанцями. П'ятеро з них піднялися на борт, і я звелів їх затримати і зараз везу з собою.

Потім я відправив моїх людей до одного будинку, що стоїть на західному березі річки, і звідти мене привели сім жінок — юних і дорослих, і трьох хлопців. Я вчинив так, знаючи, що індіанці будуть краще почуватися в Іспанії, маючи при собі жінок із своєї землі, ніж якщо б вони були їх позбавлені. Тому що вже неодноразово траплялося, що негри з Гвінеї, після того як вони поверталися з Португалії, куди відвезли їх, щоб навчити мові, не виправдовували надії португальців, які бажали використовувати їх у Гвінеї, і це незважаючи на те, що неграм давалося все, що було необхідно, і за ними добре доглядали. Втім, так поводилися не всі негри.

Маючи при собі жінок, індіанці швидше відчують охоту виконувати те, що від них вимагатимуть; і, крім того, ці жінки швидко навчать іспанців своїй мові, єдиної на всіх островах Індії. Всі вони один одного розуміють, і всі мандрують на своїх човниках. Цього немає в Гвінеї, де безліч різних мов і де один іншого зрозуміти, не може.

Минулої ночі до корабля підійшов на човнику чоловік однієї з захоплених жінок і батько трьох узятих вчора дітей (одного хлопчика і двох дівчаток) і просив мене, щоб я дозволив йому відправитися з дружиною і дітьми, і так благав мене про це, що всі були зворушені, тому що кожний з нас — батько. Йому від народження вже 45 років».

Все це справжні слова адмірала. Він також говорить, що стало холодніше і тому було б, на його думку, нерозсудливо плисти для здійснення відкриттів на північ.

За понеділок, до заходу сонця, пройдено було вісімнадцять ліг в напрямі на схід, чверть на південний схід, до мису, якому адмірал дав ім'я «Бочки» (Cabo de Cuba).

Вівторок, 13 листопада.

Минулої ночі весь час, як кажуть моряки, «стояли на прив'язі» (estuvo a la corda), а це значить — йти проти вітру і залишатися весь час на місці. (Дрейф. Перекл.) Так вирішено було діяти тому, що на заході сонця між горами здався просвіт, і, можливо, це був прохід між землею Кубою і Бохио. І це жестами підтверджували індіанці, яких адмірал віз із собою.

З настанням дня попрямували до берега і, пройшовши повз мис, який, як здалося вночі адміралу, був на відстані дві ліги від корабля, вступили в великий затоку, розташовану в п’яти лігах на південний захід від мису. Звідти не було і п’яти ліг до іншого мису, де між двох вже згаданих гір виднівся прохід, і адмірал не міг встановити, є цей прохід бухтою або чим-небудь іншим.

Так як адмірал бажав йти до острова Банеке, на якому, судячи за словами індіанців, було багато золота, а острів цей лежав на сході, і так як він не бачив жодного притулку, де можна було б урятуватися від люті вітру, який наростав з небувалою ще силою, то він вирішив відійти далі від берега і слідувати до сходу при вітрі, який дув з півночі. Корабель йшов зі швидкістю вісім mph, так з десятої ранку до заходу сонця пройдено було п’ятдесят шість миль, або чотирнадцять ліг на схід від мису Куба.

На думку адмірала, відстань між уже згаданою затокою і землею Бохио, що лежить під вітром, була вісімдесят миль, або двадцять ліг.

Берег, уздовж якого йшов адмірал, тягнувся в напрямку зі сходу на захід і на західно-північний захід.

Середа, 14 листопада.

Минулої ночі кораблі лавірували (anduvo al reparo y barloventeando), оскільки, за словами адмірала, не було сенсу плисти серед всіх цих островів вночі, попередньо не оглянувши їх. Індіанці, яких він віз із собою, говорили йому вчора, у вівторок, що від Морської річки до острова Банеке три дні дороги у човниках, які рухаються зі швидкістю сім ліг. Вітер стих, і оскільки не було можливості йти безпосередньо на схід, адмірал прийняв чверть на південний схід, але (в силу) вже зазначених причин, він повинен був затриматися в тому місці до ранку.

На сході сонця адмірал вирішив йти на пошуки зручної бухти-притулку, оскільки до цього часу північний вітер змінився північно-східним, і у випадку, якщо не вдалося б знайти підходящу бухту, довелося б повернутися назад у вже знайомі гавані острова Куби.

Пройшовши за ніч двадцять чотири милі за напрямом на схід, чверть на південний схід, адмірал побачив землю і попрямував