Читати книгу - "Аладдін і чарівна лампа"

приданим за свою доньку я вимагаю сорок тарелів, наповнених не менш цінними самоцвітами, ніж ті, що ти минулого разу принесла мені в дарунок, а ще — сорок рабів і невільниць, які принесуть ці тарелі до мене. Коли він їх пришле, я віддам за нього свою доньку.

І засмучена жінка пішла із палацу, бідкаючись про себе: «Та звідки ж мій син добуде те, чого вимагає від нього султан? Навіть якщо йому пощастить знову спуститися у скарбницю і набрати із диво-саду стільки самоцвітів, щоб наповнити ними сорок тарелів, то де ж він візьме рабів і невільниць?» Із тяжким серцем поверталася вона додому. А вдома розповіла синові про султанову умову.

— О синку, це все через проклятого візира, — сказала вона синові. — Забудь про Бадр аль-Будур, не буде вона твоєю.

Але Аладдін засміявся і сказав:

— Давай-но краще пообідаємо, а потім Аллах допоможе нам упоратися і з цією умовою султана. Матиме він придане за доньку, якого вимагає! Чи ти гадаєш, що я не зроблю цього заради очей моєї коханої?

І жінка пішла на базар, щоб купити усе необхідне для обіду, а Аладдін тим часом пішов до своєї кімнати, де потер чарівну лампу. Тієї ж миті перед ним з’явився джин і звично привітав Аладдіна:

— Володарю, твій раб перед тобою! Проси в мене що завгодно — я і усі раби цієї лампи виконаємо будь-яке твоє бажання.

— Я хочу, — сказав Аладдін, — щоб ти приніс мені сорок золотих тарелів, наповнених найкращими самоцвітами із підземного саду, а ще привів сорок рабів і невільниць. Невільниці мають бути прекраснішими за найвродливішу султанову наложницю!

Джин зник, а незабаром повернувся з усім, що наказав йому дістати Аладдін. Залишивши тарелі й рабів з невільницями, щез. Згодом повернулася з базару й Аладдінова мати. Вона аж завмерла від здивування, побачивши рабів і рабинь, золоті тарелі й самоцвіти на них, а потім вигукнула:

— О синку, нехай Аллах навіки залишить нам твою лампу!

А Аладдін попрохав її:

— О матусю, не знімай покривала! Йди до султана, доки він не пішов у гарем, а раби і невільниці нехай ідуть за тобою і несуть придане за царівну, яке він загадав. Він сьогодні ж отримає посаг за свою доньку!

І мати Аладдіна повела рабів та невільниць до султанового палацу. Дійшовши до палацу, вона стала з ними перед султаном, низько вклонилася, побажала величі й довгих років життя, а рабині опустили перед ним сорок тарелів із самоцвітами. Коли султан побачив усе це, то аж закляк, зачудований. Найбільше його вразила краса невільниць. А від сяйва коштовностей він ніби язика проковтнув. Оговтавшись, він наказав спровадити рабинь із тарелями до своєї доньки Бадр аль-Будур, а тоді звернувся до головного візира:

— Ти бачиш це, о візире?! Що тепер скажеш про юнака, який спромігся на те, що не під силу всім земним царям, разом узятим? Присягаюся Аллахом, це занадто щедре придане навіть за мою доньку!

А візир досі не зміг угамувати своєї заздрості, тому вирішив удатися до хитрощів і спробував улестити султана:

— О царю над царями, всіх скарбів світу буде замало за твою прекрасну доньку. Ти перебільшуєш цінність цього посагу!

Із цих слів султан зрозумів, що візир нещирий з ним і досі не заспокоївся через розірвання шлюбу між його сином і царівною. А матері Аладдіна сказав:

— О жінко, передай своєму синові, що я прийняв від нього придане за царівну, і вона вже стала його дружиною, а він став мені зятем. Перекажи йому, що я бажаю якнайскоріше із ним познайомитися і прийму з належною повагою та шаною. І, якщо він бажає, то сьогодні ж увечері я дозволю йому увійти до моєї доньки.

Мати Аладдіна поцілувала землю біля ніг султана і вийшла з палацу. Додому вона не йшла — летіла, окрилена радістю, що вона, бідна жінка, породичається із самим султаном, а її син буде його зятем.

Тим часом султан пішов до Бадр аль-Будур і запитав її:

— Доню моя, чи сподобався тобі подарунок твого нового нареченого?

— Присягаюся Аллахом, о таточку, ці самоцвіти затуманюють розум своїм сяйвом! Кращих, мабуть, у всьому світі нема!

— Я гадаю, що цей юнак у стократ кращий за сина візира і, якщо буде на те воля Аллаха, цієї ночі ти насолодишся ним.

А тим часом Аладдінова мати прийшла додому, обійняла сина, усміхнулася і мовила:

— Радій, моя дитино, збулося те, чого ти так жадав! Султан прийняв твоє придане за доньку і сказав, що ваше весілля і твій переїзд до нареченої відбудуться вже сьогодні ввечері. А ще велів передати тобі: «Нехай твій син прийде до мене, я бажаю із ним познайомитися».

Аладдін, невимовно зрадівши, щиро подякував матері за її старання у цій справі, а потім пішов до своєї кімнати і, потерши лампу, викликав джина.

— О господарю, твій раб перед тобою! Я і всі раби цієї лампи виконаємо будь-яке твоє бажання.

— Віднеси мене до царської лазні та принеси туди перевдягнутися таке вбрання, якого зроду не носили навіть султани. Я хочу, щоб воно було найкоштовніше, — звелів Аладдін.

Тієї ж миті джин переніс його до розкішної лазні, де юнак помився і натерся пахучим зіллям, а потім насолодився напоями. У кімнаті для відпочинку Аладдін знайшов прекрасне царське вбрання і зодягнув його. Потім джин переніс його додому, і вже там Аладдін сказав йому:

— До султана я повинен прибути як належить. Тож приведи сюди сорок святково вбраних вояків, на конях і зі зброєю. Кожен із них повинен мати коштовні прикраси, а збруя коней щоб була із чистого золота. Двадцятеро їхатимуть поперед мене, а решта — позаду. А ще принеси мені вісімдесят тисяч динарів і приведи коня. Збруя мого коня має бути прикрашена самоцвітами. Також приведи дванадцять найкрасивіших невільниць, щоб вони супроводжували мою матір до царського палацу. А