Читати книгу - "Князі Острозькі"

Так, князь замовляє пишний скульптурний надгробок у ренесансному стилі для свого батька, похованого в Успенському соборі Києво-Печерської лаври (цей надгробок зберігався в соборі до 1941 р., допоки цей храм не був підірваний). Слід зазначити, що в православній церкві не існувало традиції встановлення подібних надгробків. Та річ не тільки в цьому. На надгробку Костянтин Іванович зображений з короною. Звісно, цю корону можна потрактувати як князівську, а не королівську. Але в той час надгробки з короною робилися переважно для королів. Споруджуючи надгробок, Василь-Костянтин робив це не лише для батька, але, в певному сенсі, й для себе. Він ніби хотів підкреслити особливий статус князів Острозьких.

Порівняння Василя-Костянтина з монархами, натяки на його монархічне достоїнство часто-густо трапляються в панегіричній літературі, яка створювалася на замовлення князя. У відомій Острозькій Біблії вміщена передмова, де Василь-Костянтин ніби порівнюється з римським імператором Костянтином. Поширеною стає версія, що предком Острозьких був король Данило Галицький. Зокрема, вона знайшла свій яскравий вияв у згадуваній поемі С. Пекаліда «Про Острозьку війну…». Таким чином утверджувалася думка, що представники цього роду можуть претендувати на монарше достоїнство.

У листах В.-К. Острозький писав: «Ми, Костянтин, з Божої ласки князь на Волині». У той час так себе іменували суверенні правителі, наголошуючи на тому, що їм влада дається не від світської особи (хай навіть найвищої в соціально-політичній ієрархії – короля, імператора), а з ласки Божої.

Цікавими в цьому контексті є різноманітні легенди про царя Наливая. Власне, Семерій Наливайко (для більшості відомий він як Северин) є чи не найяскравішою і водночас чи не найзагадковішою фігурою української історії кінця ХVІ ст. Про нього складали легенди, борців проти церковної унії навіть іменували наливайківцями, а православну церкву в Україні на початку ХVII ст. називали церквою наливайківською. С. Наливайко став однією з головних фігур козацького міфопростору. Він фігурує в козацьких літописах, відомій «Історії русів».

Однак насправді про історичного С. Наливайка ми знаємо не так багато. Сім’я Наливайків після смерті свого глави ніби перебралася в Острог під покровительство В.-К. Острозького. Старший брат Семерія, Даміан (Дем’ян) навіть зробив блискучу кар’єру при дворі князя, ставши однією з центральних фігур Острозького релігійно-культурного осередку. Не виключено, що Семерій навчався в Острозькій академії. Його листи, які дійшли до нас, зокрема до короля Сигізмунда ІІІ Вази, показують, що людина, котра надсилала їх, мала відносно високий на той час рівень освіченості.

Семерій, певно, не захотів зробити кар’єру священика та інтелектуала, як його брат. Він, за власним свідченням, вирішив податися на Січ. Перебування на Запорожжі тоді розглядалося молодими людьми як своєрідна школа військового мистецтва. До цієї школи їхали вчитися не лише простолюдини, а й вихідці зі шляхетських і навіть князівських родин. Після перебування на Січі, за свідченням знову ж таки Семерія, він повернувся в Острог і служив у надвірному війську В.-К. Острозького. Ця служба припала десь на кінець 80-х – початок 90-х рр. ХVI століття.

Семерій виходить на військово-політичну арену як відносно самостійна фігура в 1594 р. Тоді він формально полишає службу у князя В.-К. Острозького й організовує на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. На чолі козацьких загонів С. Наливайко у 1594—1595 рр. здійснив походи в Молдавію, а також на землі у гирлі Подунав’я, які контролювалися турками. Робилися ці походи при домовленостях з австрійським імператором Рудольфом ІІ і підтримувалися Римським Папою. Імовірно, вони мали підтримку й з боку князя В.-К. Острозького. Адже ці походи стримували експансію татар і турків на землі України. А це об’єктивно було в інтересах волинського можновладця. Показово, що військо своє С. Наливайко збирав у маєтностях князя. Треба мати на увазі й те, що в той час Острозькі підтримували контакти з австрійським імператорським двором, а в плані політичному дотримувалися проавстрійської орієнтації.

На превеликий жаль, до нас не дійшов той обсяг документів, які б пролили світло на діяльність С. Наливайка. Але ті, що збереглися, та й сама логіка речей свідчить на користь того, що Семерій став учасником антитурецької політичної гри, котру вели князі Острозькі (Василь-Костянтин, його син Януш) та імператорський двір Рудольфа ІІ. У той час Річ Посполита намагалася дотримуватися нейтралітету з Туреччиною. Князі Острозькі, вступивши у відкритий конфлікт із турками, могли мати немалі проблеми з керівництвом своєї держави. Тому вдалися до таємної гри, давши можливість своєму вірному слузі набирати військо, яке б могло здійснювати походи проти турків на боці австрійського імператора.

Навесні 1594 р. поширилися чутки про підготовку великого татарського походу, який мав пройти українськими землями. С. Наливайко, щоб стати на заваді цьому походу, зібрав «свавільне» військо чисельністю близько двох тисяч чоловік. Звісно, було там чимало людей, які хотіли спробувати військового щастя, сподіваючись на добру здобич. Хоча, згідно із заявами Семерія, були там і люди, що служили Речі Посполитій, тобто професійні воїни.

Протягом 1594—1595 рр. Семерій разом зі своїми «свавільними козаками» здійснював походи на турецькі землі. Проте в осінньо-зимовий період разом зі своїм військом «осідав на лежах» (переважно на Поділлі, Поліссі й Білорусії), грабуючи місцевих шляхтичів. Така діяльність, звісно, викликала незадоволення серед шляхетських кіл Речі Посполитої.

Семерій Наливайко навіть в одному із листів до короля Сигізмунда ІІІ запропонував створити на «нічийних землях», десь у районі Придністров’я й південного Поділля, таку собі буферну державу між турецькими землями й Річчю Посполитою. І, звичайно, пропонував поставити себе на чолі цієї держави. Щодо такої пропозиції Семерія історики висловлюють різні думки – дехто вважає це виявом політичної наївності й утопізму. Однак, на нашу думку, просто так ці ідеї не могли з’явитися в голові козацького ватажка. Очевидно, ідея незалежної буферної держави між Річчю Посполитою та мусульманським світом поширювалася при дворі В.-К. Острозького. Можливо, сам князь бачив Острожчину із сусідніми землями такою державою, а себе її правителем. Однак у конкретних геополітичних реаліях це була лише гарна утопія.

Утім, своєрідні відголоски цієї утопії, прагнення Семерія (певно, не без таємної підтримки В.-К. Острозького) стати незалежним правителем знайшли відображення в різноманітних легендах, що поширювалися на початку ХVII ст. У 1596 р. С. Наливайко разом з іншими козацькими ватажками був схоплений польним гетьманом Станіславом Жолкевським і завезений до Варшави. Тут його довго допитували, піддаючи різноманітним тортурам. Схоже, хотіли в нього