Читати книгу - "Готується вбивство, Володимир Леонідович Кашин"

class="book">- Та нi, - поморщився Третяк. - Хоч i так можна сказати. Пухлина у серцi. Так що даремно ти клопочешся.

Коваль втупився очима у лiкаря, чекаючи пояснень.

- Любов! - зрештою видихнув з себе Третяк. - "Амор", як казали древнi... Цю хворобу лiкує тiльки час, i то не завжди... Я з цiєю Лiдiєю Антонiвною i гiпноз пробував... Очевидно, не допомогло.

- Чекай, чекай! - Дмитро Iванович був ошелешений. - Яка ще любов?! - Вiн розгублено замовк i лише через декiлька секунд спромiгся спитати. - Хiба ж це хвороба?

- Будь-якi почуття, доведенi до краю, не маючи виходу, переростають у хворобу. Це коли вони недозволенi, стримуванi силою волi...

Новина нiяк не вкладалася в головi Коваля. Лiдiя Антонiвна! Звичайна жiнка, нiби зовсiм не романтична, дбайлива дружина i мати, заклопотана на роботi i вдома! З чоловiком живе дружно, мирно... "Недозволене кохання?!" За ким же вона так сохне?!. I невже на свiтi ще збереглися такi романтичнi душi, як у давнiх легендах та пiснях! А може, це якесь чорне, нелюдське захоплення?

Професор немов прочитав думки Дмитра Iвановича:

- Справдi рiдкiсний випадок. Подробиць i я не знаю, зокрема хто "об'єкт". Не сказала. Не вiдкрилася. Хоч просила, молила допомогти звiльнитися вiд почуття, що мучило її. Я провiв кiлька сеансiв. Але безрезультатно. Мiй вплив наштовхнувся на її пiдсвiдомий внутрiшнiй опiр. Вона, так би мовити, "не роззброїлася" передi мною, не змогла назвати свою пасiю, тобто об'єкт пристрастi, i я був безсилий. Пояснював їй, що, коли не знатиму, хто викликав таку бурю в її душi, не зможу вилiкувати. Проте не сказала. Не вiдкрилася. З тим i пiшла.

- Отже, твiй гiпноз не порятунок?

- Зрештою, це перший такий випадок у моїй практицi. Але, май на увазi, справа не в менi, не в моєму талантi чи безталаннi. Гiпноз не в змозi вилiкувати людину нi вiд любовi, нi вiд ненавистi, якщо цi почуття глибокi, породженi сумою iнших почуттiв, таких, як повага, радiсть вiд другої людини, або навпаки - неповага, страх, обурення i не в останню чергу статевий потяг або статева вiдраза. Ми не можемо, Дмитре, - говорив далi лiкар, - за допомогою гiпнозу зламати в психiцi такий стереотип, не можемо замiсть поваги навiяти неповагу у нашого, назвемо так, "умовно хворого" до iншої людини, замiсть радостi вiд коханої людини примусити вiдчувати бiль, позбавити людину її найсильнiших, глибинних пристрастей. Адже всi цi почуття некерованi - це саме єство закоханого чи закоханої. Та й навiщо це робити? розвiв руками Третяк. - Яке право має стороння людина, у даному випадку лiкар, втручатися у найiнтимнiшi почуття "хворого", навiть коли цей "хворий" звертається з проханням врятувати вiд тяжкої йому пристрастi? Ми, Дмитре, можемо тiльки допомогти людинi мобiлiзувати свої внутрiшнi сили, коли вона щиро цього бажає. За допомогою навiювання, бесiд, аутотренiнгу прагнемо викликати у людини вiру в себе, в свої сили, привести її у такий стан, коли вона зможе сама контролювати свої дiї i вистояти проти хворобливого потягу. Це, правда, не у кожному випадку вдається. Зрештою, повторюю, кохання є почуттям, яке породжують глибиннi порухи душi, i якщо воно сплетено з природних, властивих тiй чи iншiй людинi особливостей психiки, характеру, яке право ми маємо насильницьким способом нищити його?! Я тебе питаю!

- Навiть рятуючи людину вiд самогубства? Адже i таке буває при знехтуваному коханнi.

Третяк помовчав.

- Для цього iснують телефони довiр'я, - сказав пiсля паузи, Що ж конкретно щодо Пiдпригорщукової, то я її пригадую: середнього зросту, худорлява жiночка. Спочатку трималася соромливо (воно й зрозумiло), навiть плакала, але потiм виявила характер твердий, запальний... Про таких древнi говорили: "Каве аментен!" Ти, певно, не дуже з латинською, - посмiхнувся професор, - це значить: "Стережись закоханої!" Я хотiв довiдатись, вiд кого її застерегти або, навпаки, кого вiд неї, та вона не призналася.

Коваль кивнув:

- Справдi, я не дуже iз стародавньою латинською, я весь у часi теперiшньому, але, гадаю, древнiх можна розумiти й iнакше. Стережись не тiєї, котру ти кохаєш, а тiєї, яка в тебе закохана, тебе покохала, тобто "Стережись закоханої!" Древнi римляни були люди мудрi...

Третяк засмiявся.

- Ну, можна й так.

Дмитро Iванович розмовляв з лiкарем, а з думки не йшло: "Хто ж цей "домовик", цей "дiдько", за яким Лiда сохне?! Чи не чорнявий красень Грицько Ковтун, який хоч i працює в Кобеляках, але живе у Виселках i частенько стовбичить неподалiк Пiдпригорщукiв? Чи, може, нежонатий, енергiйний i ставний голова колгоспу, з яким жiнка часто бачиться, працюючи у конторi правлiння, а буває, i затримується там допiзна?"

Коваль губився у здогадах. Вiн розумiв, що Лiдiя Антонiвна уже дiйшла, як кажуть, "до ручки", коли побiгла iз своєю бiдою до лiкаря. Певно, перед цим їй довелося випити повний келих гiркого, щоб переконатися, що треба рятуватися вiд нестерпного почуття...

Зрештою, любовнi страстi Пiдпригорщукової його не обходять. Вiн прохання Петра Кириловича виконав, звернувся до професора, а бiльше що може вдiяти?! Та i як же пояснити чоловiковi, яка то недуга у його жiнки? Абсолютно неможливо. Та й навiщо йому знати!

- Я просто передам чоловiковi, що був у тебе, але ти приватнj не приймаєш, - сказав полковник Третяку, - i якщо Лiдiя Антонiвна схоче, то нехай бере у райлiкарнi направлення i записується на чергу.

- Думаю, вона до мене бiльше не приїде, - вiдповiв лiкар, ховаючи журнал у шафу. - Однак, здається, я тобi багато зайвого наговорив i повнiстю порушив лiкарську етику, але, враховуючи твоє професiйне вмiння тримати язика за...

- Не хвилюйся, - перебив його, не дослухавши, Коваль. - Iсторiя Лiдiї Антонiвни нiяк не стосується справ, що тримають мене у селi.

Вiд вечерi, на яку запрошував Дмитра Iвановича Третяк, полковник вiдмовився, пообiцявши ще раз приїхати. Вiн поспiшав встигнути на останнiй автобус, що йде з Полтави