Читати книгу - "Позичене обличчя, Петер Аддамс"

старе романтичне містечко оточене чудовими зеленими гаями і луками, має пляж — кращого не знайти навіть на Рів'єрі. Отож ми й поклали використати ці чудові місця для відпочинку людей, котрим необхідна тиша і спокій.

Девітт похитав головою:

— Але в куточку, де люди сподіваються знайти тишу і спокій, не повинно бути постійних убивств. Інакше слава Кілдара згасне, перш ніж закладуть її підвалини.

— Прекрасно сформульовано! — мовив О'Брайн.

— Тоді я дозволю собі сформулювати ще одне запитання, — сказав Девітт. — Що, коли вбивця, котрий все ще вільно розгулює у вашому високоповажаному Кілдарі серед високоповажаних його мешканців, не спиниться на другій дочці високоповажаного Скрогга, і вам доведеться замовляти лід для третьої, Гайлен?

— Теж прекрасно сказано! — похвалив О'Брайн. — Без перебільшення — ви неабиякий конкурент нашому поетові Еррісу. Водночас визнаю доречність вашого запитання. Припустимо, вбивця гуляє на волі. Припустимо далі, якісь причини спонукають його загнати в могилу всіх трьох дочок Скрогга. Та коли це навіть і так, не варто сушити собі голову. Бо Гайлен, яку він тепер мав би переслідувати, живе не в Кілдарі, а в Дубліні, вона хоче там учитись. Раніш вона не могла цього зробити, бо стара хотіла бачити коло себе улюблену дочку. Які сварки зчинялися через це! Тепер дівчина віддалася честолюбному намірові — стати доктором філософії…

Прихід сержанта Албіна перервав розмову. Сержант подав О'Брайнові телеграму, і пухке обличчя того скам'яніло.

Телеграму було адресовано Лайн. Гайлен повідомляла сестру, що вона глибоко вражена смертю Енн і завтра вранці приїздить у Кілдар.

— Все докорінно міняється! — О'Брайн почухав потилицю.

Девітт скоса стежив за ним. Він був певен, що ця дивакувата поведінка інспектора всього-навсього майстерна гра. Невже він знає злочинця і боїться, що той може розправитися з ним? Чи він занепокоєний, що розкриється якийсь вчинок з його минулого?

Девітт знав надто добре: твердження, що нібито поліція рано чи пізно, але неодмінно знайде злочинця, — звичайнісінька легенда, поширювана самою поліцією заради зміцнення свого авторитету. Насправді ж в Ірландії добра чверть карних злочинців гуляє на волі. Нерозкритим лишилося б і вбивство двох сестер, якби він, Девітт, не натрапив, нарешті, на слід, який надав його розшукам певного напрямку.

— Отже, — мовив О'Брайн, — завтра матимемо важкий день. Тому пропоную не марнувати сил. Ай-яй-яй! Оце світ! Оце життя! Та ми все-таки спіймаємо цього негідника.

Коли Девітт і Ерріс підіймалися до своїх кімнат, останній сказав, гикаючи:

— Що за тип цей О'Брайн? Хотів би я проникнути в його думки. На Гайлен чекаю з цікавістю. Коли жінка хоче стати доктором філософії, то це сам чорт осідлав її.

І присолив цей дотеп ще непристойнішим виразом.

Наступного ранку Девітт побачив перед собою молоду жінку, в якій одразу впізнав Гайлен. Бліде обличчя з широко поставленими сіро-зеленими очима, руде волосся. Повіки ледь почервоніли — певно, вона плакала.

Девітт не знав, як поводитися з нею. За кавою вони обмінялися лише кількома фразами. Коли Гайлен закурила сигарету, Девітт глянув на стіну позад неї, де висіла рекламна картинка. На ній був зображений молодик, що курив з насолодою, а внизу підпис: «Стрункий, гожий пан курить лише Боффін-тютюн». Девітт зняв її і повернувся до столу. Під здивованим поглядом Гайлен він витяг з кишені ножика і розрізав картинку на багато маленьких чотирикутників. На кожному з них він написав поняття або імена, які спали йому на думку, коли він обмірковував кілдарську трагедію. Потім струсив ці клапті в попільничку і перемішав їх. Після цього витягнув і порозкладав на столі, наче карти під час гри у «дев'ятку». Майже годину бавився цим, весь час розкладаючи по-новому, і раптом знайшов разючі комбінації. В другому ряду лежали поруч вісім карток, на яких стояли слова: «мати», «двері», «мародери», «ліхтар», «артисти», «замок», «Лайн», «іржа».

Схвильований, ніби він уже тримав у руках ключ до розгадки, Девітт зовсім забув про присутність Гайлен і аж здригнувся від несподіванки, коли відчув за плечима її подих.

— Що ви робите?

Девітт обернувся, не підводячись.

— Хочете відповісти мені на кілька запитань?

— Охоче, — сказала вона серйозно. — Будь ласка, питайте.

— Скільки років цьому готелеві?

— Щонайменше п'ятсот. У нашому краєзнавчому музеї є документи, які засвідчують це.

— Ви не скажете, чому його спорудили так далеко від центру міста, в глухому закуті?

— Скажу, — Гайлен ставала дедалі уважнішою. — Мої предки були завзяті мародери. Але всі їхні гріхи їм відпущено, бо грабували вони переважно англійські судна, які тут, унизу, розбивались об скелі.

— А тепер відгадайте, що я весь час пробую знайти? — Девітт зібрав картки. — Як саме вбивця проник у дім.

— Розумію, розумію, — схвильовано вигукнула Гайлен. — Ви, либонь, маєте, рацію. Мій старий вчитель, який працював у краєзнавчому музеї, говорив, що чув від людей про підземний хід від прибережних скель у будинок. Здобич з розбитих кораблів через нього…

— Ходімо! — Девітт схопився і швидко вискочив у маленький коридор поруч з кухнею. В кінці його виднілися оббиті залізними штабами двері, заіржавілий замок і засув, які він уже оглядав.

— Цими дверима, скільки я пригадую, ніколи не користувалися, — зауважила Гайлен розчаровано. — Та воно й видно: цій іржі вже, мабуть, не одне десятиліття.

Девітт ще раз перевірив засув, замок, шарніри, але й тепер не знайшов нічого підозрілого. Знесилено опустив кишеньковий ліхтарик. І раптом згадав про листівку, де старий готель був знятий з боку моря. Побіг до своєї кімнати, розшукав її. Стіна будинку на листівці мала четверо вікон, широкий надбудований димар. А дверного прорізу не було.

Він знов вибіг у коридор, знов освітив засув. І тихо свиснув. Засув, близько двох дюймів завширшки і три чверті дюйма завтовшки, був точно на скобі перепиляний тонкою ножівкою. Так само й язичок замка. Отже, вони не становили ніякої перешкоди для того, хто хотів одчинити двері. То чому ж, незважаючи на це, двері не відчинялися? Девітт швидко виявив причину: внизу на дверях між двома брусами була шпарка, в яку вмонтовано непомітно французький