Читати книгу - "Безумці, Олександр Ашотович Насібов"

зажадав Кан, — розповідайте, обер-боцман, кажіть геть усе!

— І ще в нас кажуть таке: корветен-капітен Абст виховувався в школі Фрідріха Кана!

Всі плавці зареготали. Кан також.

— Де ж ви проходили початкову підготовку? — знову спитав він.

— «Сила через радість»[20]. Гамбурзький філіал. Я був там понад три роки.

— Чудово! — вигукнув Кан. — Я бачу, корветен-капітен Абст зібрав тут квітник. Клянусь богом, з такими хлопцями можна брати штурмом резиденцію самого сатани!

Він замовк, збираючись з думками. І раптом запитав:

— А хто тут Шустер?

— Я обермаат Йозеф Шустер! — почулося з протилежного краю строю.

Кан обернувся на голос:

— Он ви де!.. Ану, вийдіть уперед, щоб я міг подивитися на чоловіка, який дуже спритно обдурив мене. Виходьте, хай усі подивляться на вас!

Із строю вийшов здоровань. У нього було довгасте обличчя і трохи криві ноги, а важкі руки такі довгі, що, здавалося, сягають колін. Плавець горбився, дивився спідлоба. Він скидався на велику мавпу.

— Ну й ну! — вигукнув Кан. — Мене важко здивувати, але ви, Шустер, добилися цього. А на вигляд ніби простодушний… — Він звернувся до Абста: — Отакий смирний тюхтій, чи не так?

Шустер стояв і розгублено дивився на начальника.

— Розповідайте, як ви все зробили! — вимагав Кан. — Кажіть голосніше, щоб я не пропустив жодного слова!

— Далебі не знаю, що вас цікавить… — нерішуче пробурмотів Шустер. — Боюсь, що ви помилково вважаєте мене за іншого.

Кан сердито взяв руки в боки.

— Я ціную скромність, але це вже занадто! — скрикнув він. — Можна подумати, що це не ви разом з Глюком украли кермо мого катера!

Шустер роззявив рота. Він перелякався. Запала тиша. І в ній почувся пронизливий голос Абста:

— Шустер, відповідайте!

— Та я не знаю, про що йдеться, — промурмотів плавець.

— Як це не знаєте? — Кан підійшов до нього впритул. — Що ви робили на озері минулої ночі?

— Я не був на озері!

— Де ж ви були?

— Спав. Спав, як і всі інші. Спав цілісіньку ніч, в кубрику, од відбою і до підйому!

Останню фразу Шустер викрикнув тремтячим, схвильованим голосом. Він стояв, важко дихаючи, покусуючи нижню губу.

Кан повільно обернувся до Абста. Той не зводив очей з Шустера. Можна було подумати, що цього плавця він бачить уперше.

— Обермаат Йозеф Шустер минулої ночі працював під водою разом із штабс-боцманом Глюком, — сказав Абст. — Він виконував завдання, діючи проти катера.

— Ні, — заперечив Шустер, рішуче хитнувши головою, — ні, я був у ліжку! Клянусь, я спав і ні в чому не винен!

— Глюк! — підвищив голос Абст.

Викликаний вийшов із строю.

— Кажіть!

— Обермаат Йозеф Шустер працював разом зі мною, — твердо сказав Глюк. — Нас було троє на озері: Шустер, Руприх і я. Ми атакували катер, в якому сидів пан Фрідріх Кан.

Рожеві Канові щоки потемнішали. Він витяг хусточку, витер нею обличчя, засунув хусточку в кишеню і знов оглянув стрій. Він бачив: плавці здивовані, у декого в очах мерехтять веселі іскорки.

— Руприх! — пронизливо крикнув він.

Третій плавець вийшов зі строю, пристукнув каблуками.

— Я матрос Конрад Руприх!

Кан подивився на нього. Руприх був здивований, розгублений не менше, ніж Шустер.

— Так, так! — гнівно мовив Кан. — Ви, я бачу, теж запевнятимете, що провели ніч у морфеєвих обіймах і нічого не знаєте?

Руприх розгублено мовчав.

— Відповідайте начальникові! — наказав Абст.

— Це правда, я спав, пане корветен-капітен, — сказав плавець. — Ми втрьох живемо в одному кубрику — обермаат Шустер, штабс-боцман Глюк і я. — Тепер Руприх дивився на Фрідріха Кана й звертався до нього. — Ми давно дружимо. Наші ліжка поряд. В їдальні їмо за одним столом… Відбій був, як завжди, о двадцять другій годині. Ми лягли разом, я це добре пам'ятаю. Ми вже були в ліжках, коли до кубрика завітав корветен-капітен — він часто приходить до плавців… От і все. Я спав як убитий. Вранці, коли прокинувся, на ліжках лежали всі троє.

— І штабс-боцман Глюк?

— Я перший розплющив очі, а він ще спав. Хропів так, що деренчало скло в ілюмінаторах. Все це правда, можу заприсягтися!

— Зрозуміло! — скипів Кан, знову витягаючи хусточку й витираючи піт, що вже юшив йому по щоках. — Мені все зрозуміло. Як кажуть, справа цілком ясна. Звичайно, я певен, що ваші слова — чистісінька правда. Вночі, поки всі ви мирно хропіли в ліжках, якийсь привид просвердлив дірки в днищі мого катера і до того ж украв перо керма. А потім вискочив з-під води на борт моторки, вчепився мені в груди, підняв над головою ніж!.. Йолопи, ви діяли прекрасно! Я вельми задоволений. Більше того, пишаюся такими хлопцями. І все, що мені треба, це подякувати вам за службу… Глюк, підтвердіть мої слова!

— Все було так, як ви зволили розповісти, — твердо сказав плавець.

— Слава Всевишньому! — Фрідріх Кан звів очі до стелі. — А то я вже почав думати, що й справді з глузду з'їхав у вашій компанії… Ну, а тепер скаже старший. Корветен-капітен Абст, спробуйте пояснити, що означає дурна поведінка ваших людей. Кажіть і знайте: винні матимуть по заслузі!

Абст, що досі стояв у позі напруженого чекання, ніби прокинувся.

— Обермаат Шустер та матрос Руприх казали правду, — мовив Абст. — Вони