Читати книгу - "Чорні зорі, Володимир Іванович Савченко"

зв’язку з витісненням з електротехніки потужних ртутних випрямлячів напівпровідниками, знизився до двох тисяч, то за останні роки він підстрибнув до шести тисяч тонн! Причому основним споживачем закордонної ртуті раптом став американський концерн озброєнь “Двадцяте століття”, який, до речі, не рекламує ні нових типів градусників, ні ртутних вентилів, ні дзеркал для шаф…

А нейтрид вимагає величезної кількості ртуті. Звичайно, це ще тільки здогадки, але якщо вони справдяться, то справа там дійшла до промислового застосування нейтриду… Ай-ай, містер Г. Дж. Вебстер (не знаю, на жаль, як розшифрувати ваші “Г” і “Дж”)! Наукові спостереження, виступ у пресі… За таке шахрайство в старі часи вас били б свічниками по фізіономії…

20 серпня. Добували — веселились, взнали вартість— просльозились… Одне слово, нейтрид неймовірно дорогий. Кілограм його коштує приблизно стільки ж, скільки кілограм повністю очищеного урану двісті тридцять п’ять. Але кілограм урану — це рік роботи атомної електростанції, а кілограм нейтриду — мікроскопічний кубик із стороною в одну десяту міліметра! А що з нього зробиш?

Отже, доки ми не доб’ємося дешевого способу застосування нейтриду (здешевити виробництво ми поки що не можемо) всі наші зразки придатні хіба що для музеїв. Очевидно, найвигідніше застосовувати нейтрид у вигляді плівки товщиною далеко менше ангстрема. Це будуть найтонші нейтрид-покриття, які захистять звичайний матеріал від температури, радіації, розриву і всього іншого.

Вчора один плановик із центра, який приїхав обговорити перспективи застосування нейтриду, образився: “Плівки тонші за атоми? Не вважайте мене за дурня5 Таких плівок не буває”. Ледве ми йому довели, що з нейтриду, який складається з ядерних частинок, в тисячі разів менших за атоми, це робити можна…

Його ми переконали, але все-таки, як же ми контролюватимемо товщину цих плівок? Інструментами, які складаються з атомів?..

Ось що: треба обдумати аналіз із допомогою гамма-променів. Мабуть, це єдиний спосіб…”

Далі в щоденнику Самойлова ідуть ескізи приладів, схеми вимірювань та розрахунки, які ми випускаємо, тому що не все там може бути зрозуміло читачу.

“16 вересня. Іван Гаврилович тижнів два тому сказав:

— Мені здається, що коли ми перейдемо межу в один ангстрем, властивості плівок різко зміняться. Очевидно, вони будуть дуже еластичні, а не тверді, як теперішні.

Позавчора Сердюк вийняв із касет шматки фантастично тонкої м’якої чорної стрічки. Стрічка заповнювала найменші зморшки на папері. її можна було зім’яти в майже непомітну грудочку. Виміряли на гаммаметрі товщину: нуль і п’ять сотих ангстрема!

— Ну, що я казав! — тріумфував Голуб, сяючи окулярами. — Вона м’яка, як вода! Бачите?

Та всіх нас приголомшив Сердюк. Він, мабуть, уже давно продумав цей ефект, в усякому разі, цілком підготувався до нього. Одна з стрічок мала навіть спеціальні потовщення по краях. Він видобув із свого стола якийсь пристрій, схожий на лобзик, затиснув у нього плівку, натягнув її і звернувся до нас:

— Чи уявляєте ви, що таке плівка завтовшки у п’ять сотих ангстрема? Ні, мабуть, не уявляєте. Ось погляньте! — Сердюк наставив свій пристрій з плівкою на обрубок товстого сталевого прута і легко, зовсім не натискуючи, провів плівку крізь нього. Прут лишився цілий. — Бачите, немов через повітря, проходить. — Він простягнув прут мені: — Знайди, де я різав!

На пруті не було жодних слідів. Сердюк переможно сказав:

— Така плівка вже не руйнує міжатомні зв’язки, зрозуміло? Гаразд, вважаю попередню моральну підготовку закінченою. Тепер нервових і жінок прошу відійти…

Він засукав на лівій руці рукав халата, зняв годинника. Потім на зап’ястя, саме на те місце, де шкіра під ремінцем була білою, наставив плівку нейтриду й повільно, без зусиль провів її крізь руку. Навіть не провів, а просто занурив у руку.

Ми не встигли навіть ойкнути, вірніше, просто не змогли. Оксана затулила долонями рота, щоб не закричати, і страшенно зблідла.

Широка чорна стрічка увійшла в руку. Краї її виступали з обох боків, різко виділяючись на тлі білої шкіри. Нестерпно повільно (так здалося мені) проходила плівка через м’язи і кістку зап’ястя. Якусь мить вона зовсім відділяла кисть. На кисті набрякли жили. Обличчя Сердюка було напружене. Потім уся плівка вийшла з другого боку. Затамувавши подих, ми з жахом очікували, що кисть от-от відпаде і з руки зацебенить кров.

Та Олекса Йосипович стиснув пальці в кулак, випростав їх і “відрізаною” рукою поліз у кишеню за цигаркою.

— Ех, шкода: кінозйомочної камери не було, — посміхнувся він, запалюючи цигарку.

Іван Гаврилович витер спітнілу лисину, пильно поглянув на Сердюка і раптом гаркнув:

— Голову собі треба було відрізати, а не руку, чорти б тебе взяли! Трюкацтво! Атракціони мені тут розводити!

— Та що ви, Іване Гавриловичу, які там атракціони! — Сердюк щиро розвів руками. — Звичайнісінька наукова демонстрація особливостей надтонких плівок нейтриду. Що ж тут такого?

— Ось я вам догану по інституту вліплю, тоді знатимете, що! — Обурений Голуб навіть перейшов на “ви”. — Добре, що в цій плівці не було ніяких випадкових потовщень, а то різонули б себе… Хлоп’яцтво!

Одначе догану Сердюку він так і не “вліпив”.

2 жовтня. Проектуємо скафандр із надтонкого нейтриду: два шари нейтрид-фольги, перекладені мікропором. Такий скафандр повинен захищати від усього: в ньому можна зануритися в рідкий гелій, у розплавлену сталь, у басейн уранового реактора.

І важити він повинен, за нашими підрахунками, всього двадцять кілограмів — зовсім небагато для прогулянок у домну.

4 жовтня. Останнім часом я читав усе: наші наукові журнали, перекладні іноземні збірники, рукописні звіти про всілякі досліди. Але днів зо два не переглядав газет. І мало не проґавив цікаву подію. Виявляється, над Землею з’явилися