Читати книгу - "Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо"

мій бідний шлунок уже не витримує. (Збирається поставити свою склянку на столик). Якогось дня вам доведеться побачити мене в своїй клініці. (Знову приєднується до гурту. Пардо підходить до Хуана Луїса).

ХУАН ЛУЇС (похмуро): Що це ти приніс?

ХІНЕС: Твій переказ у Швейцарію. Тридцять мільйонів. [Не хвилюйся;] доїдуть цілі-цілісінькі, як і попередні.

ХУАН ЛУЇС: Не бреши.

[ХІНЕС (невинно): Я?

ХУАН ЛУЇС: Ти вже відвіз ті гроші.] Що ти приніс?

ХІНЕС (ставить валізу на підлогу): [З тобою неможливо... ] Ти ж знаєш, що я приніс. Час настав. (Схиляється і відкриває валізу).

ХУЛІЯ (не обертаючись): Будь ласка, заграйте «Марш» із тріо. (Обидва музиканти переглядаються, готові грати).

ДОН ХОРХЕ: Ні! (Хулія дивиться на нього ображено. Музиканти зупиняються. Дон Хорхе встає і дивиться на них). «Адажіо». (Музиканти кивають, починають «Адажіо» і продовжують його грати до кінця дії. Пардо витягає з валізи таку саму шапку з прорізами, як у нього на голові і різко натягає її на Хуана Луїса. Потім витягає з валізи пістолет, знімає його із запобіжника і простягає йому. Крістіна і падре Ансельмо, які стоять у гурті обличчями до них, бачать зброю).

ХУАН ЛУЇС: Я?

ХІНЕС: Це зробиш ти. [Якщо відмовишся, то сам знаєш]. (Хуан Луїс майже проти волі бере пістолет. Крістіна і священник потроху відходять від Генерала, який непорушно стоїть, повернутий спиною. Холодний промінь світла чітко окреслює постать військового; у решті кімнати потроху западає темрява).

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Будьте уважні!

КРІСТІНА: Ні! (Обоє відстороняються якнайдалі. Хуан Луїс підносить руку з пістолетом і стріляє. Генерал, похитнувшись, падає. Крістіна кричить і вибігає в ліву кулісу. Падре Ансельмо звіддаля відпускає гріхи полеглому і щезає у правій кулісі. Хуан Луїс опускає руку і схиляє голову. Пардо бере у нього пістолет, він віддає його без опору. Хулія поглинута музикою, проте її обличчя виказує страшенну тривогу. Пардо на кілька кроків відходить. Дон Хорхе поволі обертається праворуч, спускається з вітальні і виходить через просценіум. Занепокоєний його відходом, Хуан Луїс робить кілька кроків за ним).

ХІНЕС: А тепер — ти. (Наляканий, Хуан Луїс миттєво обертається до нього. Пардо цілиться у нього з пістолета).

ХУАН ЛУЇС (тремтячи): У тебе вже є жертва! (Показує на тіло Генерала).

ХІНЕС: Це твоя жертва, а моєю є ти. (Ретельно прицілюється, Хуан Луїс задкує).

ХУАН ЛУЇС: Ні... Ні!..

ХУЛІЯ (не обертаючись, енергійно): Так! (Хуан Луїс здирає із себе шапку з прорізами і дивиться на неї, нажаханий. Не перестаючи цілитись, Пардо знімає свою і дивиться на Хуана Луїса з переможною усмішкою. Світло покидає їх трьох. Освітлені музиканти продовжують грати «Адажіо», яке сягає кульмінації).

ЗАВІСА.

Частина друга

І

(Сцена у темряві. Її права сторона зазнала невеликої переміни. Замість письмового столу стоїть невеличкий круглий столик на одній ніжці. На ньому розп’яття і телефон. У кріслі сидить падре Ансельмо. Хуан Луїс сидить на стільці. Обидва добре освітлені).

[ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Нехай вас не турбує пора. Вам завжди раді у цьому молитовному домі.]

ХУАН ЛУЇС: Я в делікатній справі, падре Ансельмо.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (усміхається): [Ці стіни чують їх щодня, а я] ваш сповідник.

ХУАН ЛУЇС: Я власне хотів просити вас... аби ви вислухали мене, як на сповіді.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Це так нагально?

ХУАН ЛУЇС: Дуже. (Коротка пауза. Падре схиляє голову на праву руку, не дивлячись на каянника).

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Я вас слухаю.

ХУАН ЛУЇС: Багато років тому я дружив із чоловіком із дуже мізерними моральними чеснотами. То був поліцейський, і невдовзі його звільнили з органів. Згодом... він став займатися різними протизаконними справами.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Якими?

ХУАН ЛУЇС: [Збройними нападами,] саботажами... Терактами.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Це фанатик?

ХУАН ЛУЇС: Радше професійний провокатор. Шпигунство, приватна поліція...

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Продовжуйте.

ХУАН ЛУЇС: Кілька днів тому я його [випадково] зустрів, і він намагався змусити мене повірити, що приїхав поговорити зі мною про певний бізнес. Та я підозрюю, що він брехав. Боюся, що [насправді він приїхав у столицю... аби зайнятися своїм ремеслом. Гадаю, є дуже ймовірним, що] він організовує серйозний теракт.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ви повідомили в поліцію?

[ХУАН ЛУЇС: Ні.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Боїтеся помилитися? Навіть якщо це так, ви повинні заявити, аби за ним стежили.]

ХУАН ЛУЇС: Мені не вдалося випитати в нього, де він зупинився. Сісти йому на хвіст змогли б лише тоді, коли б він прийшов зустрітися зі мною. І, якби він це помітив, то зрозумів би, що це я заявив.

[ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Поліція є вправною і вміє маскуватися.

ХУАН ЛУЇС: Він би помітив. Він вправніший, ніж усі вони. (Коротка пауза).

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Навіть якщо він може вас запідозрити, не забувайте, що, можливо, людським життям загрожує небезпека. (Мовчання).] Чому ви не повідомили? (Мовчання). Я вам допоможу. Можливо, вас із цим чоловіком... пов’язує щось серйозне?

ХУАН ЛУЇС: Так. Він дав мені зрозуміти недомовками, що якщо його схоплять, він це розголосить.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Що між вами було?

ХУАН ЛУЇС (вагається): Я замолоду був задирою... Ви знаєте, отче, що то були інші часи... Агресивність здавалася нам обов’язком, захистом Іспанії від підривної діяльності... Одного разу... я мусив стріляти.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ви когось поранили?

ХУАН ЛУЇС: Так. Той чоловік лишився живий.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: І він це знає?

ХУАН ЛУЇС: Знає.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (зітхає): Інші часи, звісно. Часи фанатизму, іноді цілком умисного... Та вони вже далеко [, і якщо з вашого боку була лише хибна політична пристрасть, я не бачу причини соромитися, хіба що розкаюватися]. Викриття схожих інцидентів щодня з’являються у пресі. Якщо не помиляюсь, про вашу юнацьку екзальтацію у ній вже говорили, хоча не згадували, що когось було поранено. Довіртеся мені, [бо припускаю, ви розповіли мені не все]. Те, що ви мені розказали, не є достатньою причиною, аби боятись того чоловіка.

ХУАН ЛУЇС: [Якщо це не є конче необхідним...] я волів би не конкретизувати.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (відкидається назад і говорить холодно): [Сину мій,] якщо ви не висповідаєтеся в своїх гріхах, я не зможу їх вам відпустити.

ХУАН ЛУЇС (опустивши голову): Я не сподіваюся на розгрішення. Тільки на пораду.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (крижаним тоном): Аби щось радити, я також мушу знати більше.

ХУАН ЛУЇС (заламує руки): Ви не можете це зробити, обмежившись знанням, що було дещо серйозніше?

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ви добре знаєте, що не можу! Ви колись сповідалися в тому, про що зараз не хочете мені розповісти?

ХУАН ЛУЇС: Не у всьому... Багато років тому... це не здавалося мені таким серйозним. А