Читати книгу - "Містер Мерседес"

телевізійникам і відрами розбризкує сльози. Ми знаємо, що убив її він, але, не маючи трупа… – Він знизує плечима. – Ти ж іще працював, коли була та зустріч з Даяною Довбнею, – він має на увазі районну прокурорку.

– Так і не переконали її висунути йому обвинувачення?

– Нема смачненького предметного доказу, нема обвинувачення. От копи в Модесто знали, що Скотт Пітерсон винен, як сам гріх, а все одно не могли висунути йому обвинувачення, поки не знайшли тіла його дружини й дитини[77]. Та ти й сам це знаєш.

Ходжес знає. Вони з Пітом часто згадували про Скотта і Лейсі Пітерсон під час розслідування зникнення Шейли Дейвіс.

– Але здогадайся, що знайшлося? Кров знайшлася в їхньому літньому будиночку на озері. – Задля ефекту Піт робить паузу, а потім викидає й наступного козиря. – І то її кров.

Ходжес нахиляється вперед, тимчасово забуваючи про їжу.

– Коли це було?

– Минулого місяця.

– І ти мені не сказав?

– Я зараз тобі кажу. Бо зараз ти мене питаєш. Пошуки там довкола все ще тривають. Працюють копи округу Віктор.

– А хто-небудь бачив його в тому районі перед зникненням Шейли?

– О, так. Двоє хлопчаків. Дейвіс пояснив це тим, що збирав гриби. Йобаний Юелл Ґіббонс[78], розумієш? Коли знайдеться тіло – якщо його знайдуть, – друзяка Донні Дейвіс може звільнитися від семирічного очікування, зможе подати петицію на визнання її мертвою і отримає страховку. – Піт дико усміхається. – Подумай тільки, скільки часу він зекономить.

– А як там із Парковим ґвалтівником?

– Там насправді лише справа часу. Ми знаємо, що він білий, ми знаємо, що йому до двадцяти або трохи за двадцять, і ми знаємо, що він ненаситний до добре доглянутих піхов жінок поважного віку.

– Ви запускаєте приманки, авжеж? Бо він же любить теплу погоду.

– Ми це робимо, і ми його схопимо.

– Добре було б, аби ви його схопили раніш, аніж він зґвалтує чергову п’ятдесяти-з-чимось жінку, коли вона повертатиметься з роботи.

– Ми робимо все, що можемо. – Піт трохи роздратований і, коли з запитанням, чи не треба їм ще чогось, з’являється їхній офіціант, він помахом руки відсилає його геть.

– Я розумію, – каже Ходжес. Заспокійливо. – А ломбардний грабіжник?

Піт розпливається в широчезній усмішці:

– Янг Аарон Джеферсон.

– Невже?

– Це його справжнє ім’я, хоча, коли він грав за футбольну команду міської середньої школи, він називав себе ВайЕй. Ну, як ВайЕй Титл[79], розумієш. Хоча його дівчина, а також мати його трирічної дитини, каже нам, що сам він зве себе ВайЕй Цицьки. Коли я спитав у неї, чи то він так жартує, чи серйозно, вона відповіла, що не має жодного уявлення.

Чергова історія, добре відома Ходжесу, така стара історія, що могла б походити з старозавітних казань… і, мабуть, у Біблії й є десь якась із її версій.

– Дозволь, я вгадаю. Він нарубав з десяток справ…

– Наразі вже чотирнадцять. Розмахуючи обрізом, як той Омар у «Дротах»[80].

– …і завжди вислизає, бо удачливий, як той чорт. Але потім він зраджує матусю своєї дитини. Вона скаженіє і здає його.

Піт пістолетом наставляє палець на свого старого напарника.

– Точно в десятку. І наступного разу, коли Янг Аарон зі своїм обрізом на пузі збереться в ломбард або якусь лавку, де міняють чеки на готівку, ми знатимемо про це заздалегідь, а там вже й «янголе, янголе, ми падаємо»[81]…

– Навіщо чекати?

– Знову райпрокуратура, – каже Піт. – Принеси Даяні Довбні шматок м’яса, вона скаже: «Підсмаж, а якщо буде недорум’янений, я відішлю його геть».

– Але ж ви його вже пришпилили.

– Я куплю тобі нові колеса з білими боковинами, якщо ВайЕй Цицьки ще до Четвертого липня не опиниться в окружній, а у в’язниці штату раніше, ніж настане Різдво. Дейвіс і Парковий ґвалтівник можуть забрати трохи більше часу, але ми їх впіймаємо. Хочеш десерт?

– Ні. Так. – Офіціанту він каже: – У вас є ще той ромовий торт? З чорним шоколадом?

Офіціант виглядає ображеним:

– Так, сер. Завжди.

– Мені порцію, будь ласка. І каву. Піте?

– Я вдовольнюся рештою пива. – Кажучи це, він наливає собі з глека. – Ти впевнений щодо того ромового пирога, Біллі? Ти, схоже, набрав кілька фунтів відтоді, як я тебе востаннє бачив.

Це правда. Ходжес їсть на пенсії залюбки, але тільки в останні пару днів йому дійсно почала смакувати їжа.

– Я зважую, чи не стати «Хранителем ваги»[82].

Піт киває.

– Йо? Я зважую, чи не стати священиком.

– Та ну тебе нахер. А як там щодо Мерседес-Кілера?

– Ми все ще опитуємо мешканців того району, де жила Трелоні – фактично, саме там і перебуває зараз Ізабель, – але мене б дуже вразило, якби вона чи хтось інший натрапив на живий слід. Іззі не стукається в жодні двері, в які ми по півдесятка разів уже не стукалися раніше. Той парубок украв шикарну бричку Трелоні, виїхав з туману, зробив свою справу і знов заїхав у туман, кинув машину, а далі… нічого. Не кажи навіть про ВайЕй Цицьки, насправді це цей Мереседесівець удачливий, як той чорт. Якби він спробував утнути цей свій трюк бодай на годину пізніше, там уже перебували б копи. Для контролювання натовпу.

– Знаю.

– Ти гадаєш, що й він це знав, Біллі?

Ходжес похитує туди-сюди долонею, показуючи, що тут важко щось сказати. Можливо, якби він вв’язався з Містером Мерседесом в розмову на тому вебсайті «Блакитна Парасолька», то запитав би.

Цей смертоносний мудак міг втратити керування машиною, коли почав збивати й давити людей, але цього не трапилося. Німецька інженерія – найкраща в світі, так каже Ізабель. Хтось міг би вискочити на капот і заблокувати йому бачення, але ніхто цього не зробив. Під машину міг залетіти й застрягти там якийсь зі стовпчиків, що тримали стрічку «НЕ ПЕРЕТИНАТИ», але й цього не трапилось. А ще хтось міг його побачити, коли він поставив машину за тим складом і вже без маски вилазив з неї, але й там його не бачив ніхто.

– Тоді було п’ята двадцять ранку, – нагадує Ходжес, – та навіть й опівдні у тому місці майже так само пусто.

– Бо зараз рецесія, – мовить задумливо Піт Гантлі. – Йо, авжеж. Можливо, половина людей, які раніше працювали у тих складах, стояли перед Міським Центром, чекаючи початку того проклятого ярмарку робочих місць. Не сахайся іронії, це корисно для кров’яного тиску.

– Отже, ви нічого не маєте.

– Справа мертвіша мертвого.

Приносять Ходжесів торт. Пахне він гарно, а смакує ще краще.

Коли офіціант відходить,