Читати книгу - "Фундація та Земля"

підписати, сер.

Тревіз послухався.

— Наскільки все погано? — спитав він. — Мені ж не загрожує серйозна небезпека, правда?

— Я не медик, — сказав Кендрей, — тож не можу сказати подробиць, але він не показує жодних ознак, які вимагають не пускати вас чи помістити в карантин. Це все, що мене цікавить.

— Оце мені пощастило, — сухо озвався Тревіз і трусонув рукою, позбуваючись залишків легкого поколювання.

— Ви, сер, — провадив далі Кендрей, і Пелорат дещо непевно встромив руку, а тоді підписав факсиміле.

— І ви, мем?

За кілька секунд Кендрей втупився у результат.

— Нічого схожого раніше не бачив. — Він благоговійно підвів погляд на Блісс. — Негативний. Повністю.

— Як чудово. — Блісс чарівно всміхнулася.

— Так, мем. Я вам заздрю. — Він знову глянув на перше факсиміле та мовив: — Ваші документи, містере Тревіз.

Тревіз надав їх. Зиркнувши, Кендрей знову здивовано підняв очі:

— Депутат законодавчого органу Термінуса?

— Саме так.

— Високопоставлений чиновник Фундації?

— Так точно, — незворушно підтвердив Тревіз. — Тож покінчімо із цим якомога швидше, гаразд?

— Ви капітан корабля?

— Так.

— Мета відвідин?

— Безпека Фундації, і це вся відповідь, яку я вам надам. Ви розумієте?

— Так, сер. Скільки ви маєте намір тут пробути?

— Не знаю. Можливо, тиждень.

— Дуже добре, сер. А цей джентльмен?

— Це доктор Янов Пелорат. У вас тут є його підпис, і я за нього ручаюся. Він науковець із Термінуса і мій асистент у справі моїх відвідин.

— Розумію, сер, але я мушу побачити його документи. Боюся, правило є правило. Сподіваюся, ви зрозумієте, сер.

Пелорат вручив свої документи. Кендрей кивнув:

— А ви, міс?

— Немає потреби тривожити пані, — тихо мовив Тревіз. — За неї я теж ручаюся.

— Так, сер. Але мені потрібне посвідчення.

— Боюся, у мене немає ніяких документів, сер, — сказала Блісс.

— Перепрошую? — спохмурнів Кендрей.

— Юна пані нічого із собою не взяла, — пояснив Тревіз. — Недбалість. Усе абсолютно як слід. Я беру на себе повну відповідальність.

— Хотів би я вам це дозволити, але не маю права. Відповідаю за це я. За нинішніх обставин це не дуже й важливо. Отримати дублікати навряд буде проблема. Юна пані, припускаю, з Термінуса?

— Ні.

— Тоді звідкись із території Фундації?

— Власне, ні.

Кендрей із цікавістю глянув на Блісс, тоді знову на Тревіза.

— Це ускладнює справу, депутате. На те, щоб отримати дублікат зі світу за межами Фундації, може знадобитися додатковий час. Оскільки ви не громадянка Фундації, міс Блісс, мені потрібна назва світу, де ви народилися, та світу, громадянкою якого ви є. Потім вам доведеться зачекати надходження дублікатів.

— Послухайте, містере Кендрей, я не бачу причин для затримки. Я високопоставлений чиновник уряду Фундації та прибув сюди з надзвичайно важливою місією. Мене не мусить затримувати банальна перевірка документів.

— Це не мені вирішувати, депутате. Якби все залежало від мене, я пропустив би вас на Компореллон просто зараз, однак кожну мою дію визначає товста інструкція. Я мушу її дотримуватися, або її використають проти мене. Звісно, припускаю, на вас чекає якась особа з компореллонського уряду. Якщо ви скажете мені, хто це, я зв’яжуся з ним, і якщо він накаже мені вас пропустити, то так і буде.

Тревіз повагався мить.

— Це буде нерозсудливо, містере Кендрей. Чи можу я поговорити з вашим безпосереднім начальником?

— Звісно, можете, але отак одразу з ним побачитися не вдасться…

— Я певен, він одразу ж прийде, коли зрозуміє, що говоритиме із чиновником Фундації…

— Власне, — мовив Кендрей, — якщо між нами, це тільки все ускладнить. Вам відомо, що ми не входимо до метропольної території Фундації. Ми — приєднана держава, і ставимося до цього серйозно. Люди не хочуть, щоб їх уважали маріонетками Фундації — я лише вживаю популярний вислів, ви ж розумієте, — і натомість щосили демонструють незалежність. Мій начальник цілком може розраховувати на бонуси, якщо не дозволить надати особливу послугу чиновнику Фундації.

Обличчя Тревіза спохмурніло.

— І ви теж?

— Я не втручаюсь у політику, сер, — похитав головою Кендрей. — Мені ніхто й ні за що бонусів не дає. Я просто радий, коли мені дають зарплату. Привілеїв я не отримую, а от догану — можу, і то доволі легко. Мені шкода, але це так.

— Ви знаєте, що з моєю посадою я можу про вас подбати.

— Ні, сер. Перепрошую, якщо це звучить безцеремонно, але не думаю, що можете. І мені соромно казати це, сер, але прошу, не пропонуйте мені нічого цінного. Із чиновників, які приймають такі речі, роблять показові приклади для інших, і нині таке доволі вміло виявляють.

— Я не мав наміру вас підкуповувати. Я думаю лише про те, що може зробити з вами мер Термінуса, якщо ви завадите моїй місії.

— Депутате, я буду в повній безпеці, доки зможу сховатися за інструкцією. Якщо члени Президії Компореллона отримають якусь догану від Фундації, це їхня проблема, а не моя. Але якщо це допоможе, сер, я можу пропустити вас із доктором Пелоратом на вашому кораблі. Якщо ви залишите міс Блісс тут, на станції, ми затримаємо її на деякий час і відішлемо вниз, на поверхню, щойно надійдуть дублікати її документів. Якщо з якоїсь причини її документи будуть недоступні, ми відішлемо пані назад до її світу комерційним рейсом. Але боюся, в такому разі комусь доведеться оплатити її переліт.

Тревіз помітив вираз обличчя Пелората після цих слів і мовив:

— Містере Кендрей, я можу поговорити з вами сам на сам у кабіні пілота?

— Що ж, гаразд, але я не можу довго затримуватися на борту, бо до мене виникнуть запитання.

— Це не забере багато часу.

У кабіні пілота Тревіз демонстративно щільно зачинив двері, тоді тихо сказав:

— Я багато де бував, містере Кендрей, однак ніде так сильно не наголошували на незначних нюансах міграційних правил, а надто для громадян і чиновників Фундації.

— Але дівчина не з Фундації.

— Все одно.

— Ці речі циклічні. У нас були скандали, і зараз усе непросто. Якщо ви повернетеся наступного року, цілком імовірно, що у вас не виникне ніяких труднощів, але просто зараз я нічого не можу вдіяти.

— Спробуйте, містере Кендрей, — голос Тревіза пом’як­шився. — Я віддамся на вашу милість і попрошу вас як чоловік чоловіка. Ми з Пелоратом уже давно виконуємо цю місію. Він і я. Лише він і я. Ми з ним добрі друзі, але це дещо самотньо, якщо ви мене розумієте. Деякий час тому Пелорат зустрів цю панянку. Мені не треба розповідати вам, що сталося, але ми вирішили взяти її з собою. Час від часу вона йде на користь нашому здоров’ю. Але річ у тім, що в Пелората є стосунки вдома на Термінусі. Мене ніщо не стримує, ви розумієте, але Пелорат — старший чоловік, а в цьому віці вони відчувають деякий… розпач. Їм треба повернути юність чи щось таке. Він не може відмовитися від дівчини. Водночас, якщо її хоч раз згадати офіційно, старого Пелората на Термінусі після повернення чекатиме купа неприємностей. Зрозумійте, у цьому ніякої шкоди. Міс Блісс, як вона себе називає — хороше ім’я, зважаючи на її професію, — не дуже кмітлива мала; цього ми