Читати книгу - "Не повертай мене, Джулія Рейвен"

193
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 93
Перейти на сторінку:

— Ні, це дитяча перебивачка! Звісно, справжні.

— Дуже гарні та незвичайні, — протягла я із захопленням, розглядаючи малюнки ближче. На її долонях були набиті хитромудрі п'ятипальцеві долоні з оком по центру. — Це ж тату Хамса?

— А ти шариш, — пожвавішала мулатка.

— Колись захоплювалася культурологією світу. Особливо давніми символами та знаками.

— Я зробила їх на згадку про тата, — несподівано зі смутком зізналася Емма. Вона висмикнула свої долоні з моїх рук і задумливо пішла по кімнаті. — Він зник, як тільки мама зізналася про свою вагітність. Студент із Єгипту не дуже палав бажанням виховувати дитину від слов'янської дівчини. Точніше, його батьки не дозволили одружитися з моєю мамою. Все дитинство я мріяла, що він повернеться за мною. А коли подорослішала, то я набила ці символи. Мені здається, що тато дивиться на мене через тату і захищає від біди та злих людей.

— Мені шкода, — співчутливо вимовила, не знаючи, що ще сказати.

— Себе пошкодуй, — крикнула Емма, різко одягнувши маску байдужості, — це ти нікому не потрібна без своїх грошей.

— Я і з грошима не особливо комусь потрібна, — гірко додала і відвернулася від Емми, щоб повністю переодягнутися. Стянула через голову колись дорогу сукню і без жалю викинула її на брудну підлогу.

— Так, я бачу, — почувся здивований шепіт Емми. — Це тебе твій багатій б'є? Чи у вас такі ігри?

Я інстинктивно сіпнулася, намагаючись якнайшвидше прикрити футболкою оголену спину з темно-фіолетовими розводами. Шалений сором обпалив моє обличчя, і я за звичкою почала виправдовуватися:

— Я просто зі сходів упала. Неслася на підборах і пропустила сходинку, — підвела впевнений погляд на мулатку.

— Ага, авжеж, — гмикнула Емма і кінчиками пальців доторкнулася до моєї щоки. 

Я, не стримавшись, зашипіла від болю. Зовсім забула про тоналку. Я ж щойно її ретельно змила, і тепер турботу чоловіка видно неозброєним оком.

— Відчинені двері не помітила, — нервово бурмочу, прикриваючи прядками волосся опухле обличчя.

— Мабуть, із вестибуляркою проблеми. Чи таки з мужиком? — Емма оцінним поглядом пройшлася по моєму тілу і, зустрівшись зі мною очима, запитально підняла брову.

— Вибач, але це не твоя справа, — мені не хотілося ділитися з чужою людиною.

— Чому ти від нього не втечеш? Чи гроші не пахнуть – можна й потерпіти?

— Та що ти знаєш про мене! — обурено вигукнула, але відразу схаменулась, що мене можуть почути грабіжники, і трохи тихіше додала:

— Усі три мої спроби втечі закінчувалися однаково — тижнями на лікарняному ліжку в віп-палаті під охороною! Востаннє я досі пробачити себе не можу, бо... — я затнулася, не бажаючи ділитися причиною викидня, — …бо вже краще б убив, ніж жити з такими спогадами.

— Але ж є поліція, організації допомоги жінкам, — Емма почала перераховувати варіанти, загинаючи при цьому пальці.

— Ти думаєш, я не пробувала? — злісно обірвала її. — Легко говорити та радити, дивлячись на це збоку.

— Ви чого тут застрягли? — веселий голос Ніка перервав мою гнівну тираду. — Взагалі-то нам допомога ваша потрібна. 

— Зараз йдемо. Просто балачки про дівоче, — улесливо відповідає Емма і посилає йому повітряний поцілунок.

— Нік — твій хлопець? — зривається в мене питання, як тільки за грабіжником зачинилися двері. Адже я досі не знаю, ким їм доводиться Емма.

— Типу того. У нас вільні стосунки.

— Як це?

— Ми просто трахаємося, — без тіні сорому відповіла мулатка.

— А, ой, вибач, — судорожно пробелькотіла, збентежившись від такої відвертості.

— Я тебе благаю, — Емма голосно засміялася і підштовхнула мене до виходу.

— Будь ласка, тільки не говори хлопцям про побої, — здавлено прошу мулатку, перш ніж двері відчиняються, — їм це ні до чого.

— Звісно, само собою.

Грабіжники величаво розляглися на старому дивані, де місцями виднілися іржаві пружини. Ряд медикаментів, розкладених на маленькому столику і виразний запах спирту підштовхнули до думки, що їм потрібно обробити поранення.

— Ти вмієш шити? — питає Ян, кидаючи на мене миттєвий погляд і сідаючи ближче. — Чи чоловік не дозволяв бруднити рученята такою простою справою?

— Я все вмію робити, — з викликом подивилася на нього, — можу навіть хрестиком вишити твоє ім'я.

— Чудово! — вигукує Емма, згладжуючи виниклу бува напруженість. — Ти зашиваєш Яна, а я, так і бути, — мулатка грайливо повела пальчиками по стегну Ніка, — тебе.

— Тільки я не знаю, як це правильно робиться, — звертаюся до Емми, намагаючись знайти підтримку в її обличчі.

— Там нічого складного, — вона посміхається до мене куточками губ, — у хлопців дотичні поранення. Твій чоловік мабуть не дуже добре стріляє, раз їм двом так пощастило.

— Мій чоловік — досвідчений стрілець, — видихаю я, згадуючи Артема, — він спеціально хотів налякати їх.

1 ... 15 16 17 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не повертай мене, Джулія Рейвен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не повертай мене, Джулія Рейвен"