Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

155
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 136
Перейти на сторінку:

- Ой, Кіро, ти чого тут? – сполошилася бабуся.

Кіра схопилася і, посміхнувшись, міцно обійняла бабусю. Зазирнула їй в обличчя і стурбовано спитала:

- Бабусю, чого очі червоні? Погано спала? Чи знову плакала?

- Ох, діточко. - Тяжко зітхнула бабуся і, взявши Кіру під лікоть, підштовхнула до виходу. - З Матвієм щось погане твориться. Розуму не докладу, що таке. Худне на очах, одна шкіра та кістки вже залишилися. Боляче дивитися на нього. Кричить постійно, няньки не можуть йому ладу дати.

- Може, недоїдає? Або болить щось.

- Ой, не знаю, Кіро. Не подобаються мені його аналізи. Викликала педіатра, подивився, каже, все в межах норми. Хоча як подивився – одним оком глянув. А я бачу, що цукор підвищений, ненабагато, але все-таки.

- Ну, ба, раз і лікар сказав, що все гаразд, ну чого ти переживаєш? Не можна ж так близько до серця... - Гаряче вигукнула Кіра.

– Та що оті педіатри? – гірко озвалася бабуся. - Хіба їм є діло до цих сиріт?

Кіра не знайшла, що на це відповісти і похмуро опустила плечі. Те, що до цих дітей нікому немає діла, зрозуміло як два плюс два. Від них навіть батьки відмовилися. Чи потрібні вони державі? - Звичайно, ні. Проте... надія є завжди.

- Я хотіла тобі сказати… вірніше, показати, але забула ноутбук. – Раптом засяяла Кіра. – Андрій там, у нас на сайті таку красу навів, не налюбуєшся. Пам'ятаєш ті фото, що я робила. Ну, коли дітей фотографувала, – збуджено затараторила дівчина і, дочекавшись бабусиного позитивного кивка, продовжила. – Ми їх до анкет додали. І всю відому інформацію про кожну дитину, про здоров'я, батьків. Там такі анкети тепер ух. Просто не можна не зачепитися поглядом.

- Правда? – Бабуся нарешті посміхнулася, навіть зморшки розгладилися. - Ах, який хороший хлопчик. Добрий, безкорисливий. Ти тримайся його, люба.

Бабуся зупинилася посеред коридору і з усмішкою зазирнула Кірі у вічі.

- Так, хороший. - Тихо підтвердила дівчина і знову відчула неприємний укол сумління. Він, і справді, хороший. Дуже хороший. А вона з ним так... Може, він має рацію? І вона неправильно розставляє пріоритети?

- І що ж ви плануєте робити далі? – перервала її самокритику бабуся, змусивши Кіру незрозуміло моргнути.

- Ти про що? - Напружилася дівчина, раптом подумавши, чи не думає бабуся видати її за її заміж за хорошого хлопчика.

- Ну, що дасть цей сайт? Як все це працює? - Зніяковівши своєї непоінформованості, запитала бабуся, і Кіра полегшено видихнула.

- Оу, ну… я зв'язувалася з винним заводом, пам'ятаєш, я розповідала? Вони готові профінансувати рекламу як благодійний внесок. - Почала тут же пояснювати Кіра. – Андрій щось там налаштує… і анкети дітей вискакуватимуть у соціальних мережах та на різних сайтах у вигляді банерної реклами. Якось так…

Кіра розвела руками і насупилась, розуміючи раптом, як багато залежить від Андрія. Як багато він уже зробив. І не вимагав нічого натомість. Лише познайомити його з батьками. Боже, яка дрібниця. Та хоч сто разів. Вона йому винна. Вона і всі ці діти, і всі їхні майбутні батьки, якщо все вийде, як вони запланували.

- Треба ж, до чого дійшов прогрес... - замислено пробурмотіла бабуся.

Кіра з ніжністю подивилася на неї, обняла, поцілувала в сиву маківку і нарешті відчула, як спокій і якась затишна рішучість стали наповнювати грудну клітку.

Вона все виправить. Сама зателефонує до Андрія, вибачиться. Сама запросить на побачення. Вона все налагодить.

Завтра. Після семінару.

1 ... 15 16 17 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хибні мрії, Ліана Меко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хибні мрії, Ліана Меко"