Читати книгу - "Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн"

Глава 9

Згодом Мирослав вийшов вже одягнений в костюм як і завжди. Поки ми йшли до місця призначення, мовчали. 

- Що ви робили в мене в кімнаті? - запитав чоловік, коли ми вже сіли за столик. 

Ну і що за запитання такі. І як я йому скажу, що просто, можна сказати ввірвалася до нього. 

- Ну, я постукала, мені не відповіли. Я подумала, може ви там померли, а вам ніхто не допоможе. - сказала я.

Чоловік розсміявся з мого пояснення. Ось йому смішно, а в мене вже лице червоне як помідор. 

- І ви вирішили мені допомогти?

- Так. - опустивши погляд в свою миску відповіла. - А вам виявляється вона не потрібна.

Мирослав нахилив голову в бік. Типу він зараз роздумує? чи що?

- Сьогодні нам потрібно поїхати на будівельний майданчик. - сказав чоловік. 

А я видихнула з полегшенням. Дякую, що перевів тему, а то я думала вже помру тут від сорому.

- А ви не їздили туди без мене? 

- Ще ні. - тобто ти чекав мене? оце так.

- Гаразд. Після сніданку відразу.

Ми продовжили їсти в тиші. Але згодом до нас підійшла непрохана гостя.

- Доброго раночку, Мирослав Антонович. - аж писклявим голосом сказала Олена.

- Доброго, Олено. - відповів Мирослав.

- А чому ви не снідали з всіма. - сказавши це, вона всілася біля нього на стуло.

- Доброго ранку, Олено. - вирішила і я привітатися.

- Доброго. - вона навіть не подивилася на мене, вся її увага була приділена лише Мирославу. Зате чоловік на мене поглянув, та піджав губи, ніби йому не приємно. 

- Мав інші справи. - рівним голосом сказав.

- Дуже сумно. - сказавши це вона відкинулася на спинку стула, та продовжила просто сидіти, поглядаючи на чоловіка.

- Мирослав! - сказав Марат, підходячи до нас.

- Я сьогодні поїм? - зовсім тиха промовив. - що? 

- Мирослав, ти маєш мені допомогти. 

- Марат, почекай. 

- Мирослав, допоможи, будь ласка. - вже благаючи сказав брат.Чоловік мовчки піднявся.

- Катю, через годину прийдете до мене. Поїдемо разом. - я лише кивнула, та продовжила їсти.

Коли чоловіки відійшли на достатню відстань, щоб нас не почути. Олена процідила мені.

- Що ти собі надумала?

- Що? - я перепитала, бо не зовсім розумію, що від мене хочуть.

- Не придурюйся, ти все чудово почула. - вона була дуже роздратованою. Відчуваю, що вона не в гуморі.

- Олено, що ти від мене хочеш почути?

- Ще хоч раз до нього наблизися, я тобі всі патли повириваю. - прошипіла крізь зуби. Можливо між ними щось було? тому вона так себе поводить.

- Ти мені погрожуєш? - було цікаво за цим спостерігати, але я терпіти цього не збираюся. 

- А в тебе проблеми зі слухом? 

- Ти низько впала Олено. Побиватися за чоловіком, якому ти не цікава, важко напевно привернути його увагу? - я була задоволена своєю відповіддю. 

Дівчина нахмурила свої ідеальні брівки, голосно піднялася, та пішла. А я була задоволена собою як ніколи, вже і їсти не хочеться.  

Коли я повернулася в кімнату, там було пусто та тихо. Я переодягнулася в спортивний костюм оливкового кольору, та оскільки в мене ще є час, вирішила полазити в інтернеті, та все-таки знайти щось на Жюссьє. 

Я відкрила першу попавшу вкладку. Там не було нічого цікавого, окрім того, що його прадід француз та, що прабабуся українка. Нічого нового я не дізналася. Коли я відкрила другу вкладку, було вже цікавіше. Плітки ходять різні, але що він спить зі своїми колегами, бачу вперше. А можливо це справді так? Олена наприклад на нього вішається, можливо вони переспали і вона чекає чогось більшого? Але з Машею він начебто не спав, можливо я не все знаю? далі було багато інформації по типу, шлюбу не було, дітей також, поки що віддається повністю роботі, але це не відміняє факту, що в нього можуть бути коханки. Дідько і про що тільки думаю.

Я швидко закрила свій ноутбук, та поглянула на годинник, виявляється в мене залишилося лише 15 хвилин щоб дійти до Мирослава. 

Коли я постукала в двері, на цей раз мені відповіли.

- Заходьте. - ну, хоча б не як того разу, і на цьому дякую.

- Ми можемо їхати? - запитала я.

- Так, звісно. - Мирослав встав і ми разом пішли до його машини. 

Їхали ми у тиші всі 2 години. Коли були на місці, я побачила багато будівельників, які вже почали робити свою роботу. 

- Ідемо. - чоловік вийшов з машини і я поплелася за ним.

 Я відразу зрозуміла, що одягати білі кросівки на будівництво було поганою ідеєю, і чим я лише думала? Ми підійшли до якогось чоловіка, який стояв біля бригади і щось розповідав. 

- Романе. - покликав його Мирослав.

- О, Мирослав Антонович. - чоловік відпустив будівельників і підійшов до нас. - ось, візміть. - він дав нам дві каски. 

- Дякую. - промовила я.

- Як справи у вас? - запитав Мирослав.

- Нормально. - і далі в них закрутилася розмова про будівництво, яку я не зовсім слухала, бо роззиралася навколо. План будівництва я бачила, тому уявляю, що має вийти в кінці. 

Ми пробули там приблизно години 3. Потім поїхали назад.

- Як вам? - запитав чоловік, коли ми вже сіли в машину. 

- Проєкт цікавий, мені подобається. - відповіла я. 

Весь час мене гризла одна думка, чи справді він спить з своїми робітницями? Та ну, на вигляд доволі пристойний чоловік, але зовнішність буває оманливою. 

Коли ми приїхали до комплексу, я попрощалася, та вирушила в кімнату. 

- Машунь, привіт. - привіталася я з дівчиною.

- Привіт, Катю. - Маша сиділа за ноутбуком і як я розумію робила роботу.

- Тобі ще багато? - я запригнула їй на ліжко, та вляглася біля неї.

- Ні. А в тебе хороший настрій. - дівчина відвела погляд від роботи та усміхаючись, поглянула на мене.

- Так. Не хочеш піти погуляти? сходимо по магазинах. 

- З радістю.Тільки роботу закінчу. 

- Звісно. Я поки переодягнусь. 

Це вже втретє я переодягаюсь за сьогодні. Але тепер я одягнула футболку поло та сині прямі джинси. Трохи мейкапу, прикраси, парфуми, і я готова. Маша тим часом вже закінчила роботу і теж була готова йти. Пішли ми до якихось магазинчиків.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍