Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"

Розділ 11

— Ти мене переслідуєш? Тебе найняли конкуренти, щоб мене вивести з себе чи моя ще дотепер начальниця? Якщо ні, чому ти до мене пристав? Для чого образив Андрія? Сказав йому неправду? Яке ти взагалі маєш право лізти в моє життя? — Я завелася і мене важко зупинити.

Макс сидить на місці Андрія і повільно попиває свою каву, яку встиг замовити, поки я злилася. Він ніяк не коментує мої емоційні закиди, ніби я зі стіною говорю. Це страшенно злить.

— З мене досить, — я різко піднімаюся, щоб піти, але Макс передбачає мої дії наперед і швидко ловить за руку.

— Цього разу я не хочу тебе слухати, тож розвішуй локшину на вуха комусь іншому, — у гніві випалюю я. — Ти мені неприємний, тому дай мені пройти і постарайся більше не попадатися на очі. Від тебе лише самі проблеми.

— Чому ти не відповіла на моє повідомлення, не передзвонила? — Запитує Макс. Ззовні спокійний, але з його погляду та голосу, я бачу, що він ледь себе стримує.

Цього разу йому перевести тему не вийде, бо я не хочу, щоб зі мною так поводилися як робить Макс.

— Я не буду з тобою говорити, — намагаюся звільнити свою руку з його захвату, але не виходить.

— Гаразд, не хочеш по-доброму, буде по-моєму, — Макс несподівано встає з-за столу, різким рухом закидає мене собі на плече і йде до входу.

На нас дивляться люди, але йому байдуже. Я б’ю кулачками йому в спину та кричу, але це не діє. Він виходить на двір, відчиняє задні дверцята авто і кидає мене туди, ніби я не людина, а театральний реквізит. 

— Я зараз повернуся в ресторан за твоїми речами і тортом, а ти заспокойся, бо говорити нам таки прийдеться і співпрацювати також, — кидає мені Макс, перед тим як зачинити дверцята зі своєї сторони.

Чоловік повертається за 10 хвилин з моїми речами, тортом та двома паперовими стаканчиками.

— Я взяв нам ще кави. По дорозі заскочимо на набережну. Гадаю нам провітритися буде корисно. Прогуляємося, поговоримо, а потім разом поїдемо до твоїх батьків. Ось така в нас далі програма.

— А в мене є вибір? — обурююся я. — Якщо відмовлюся, то ти ж всеодно мене витягнеш за руку і будеш тягати з собою по набережній чи я помиляюся?

— Наті, в ресторані, це були крайні міри. Я і так тримався як міг. Думаєш лише в тебе є причини, щоб злитися?

— Ти не маєш права, щось мені пред’являти, бо це ти втягнув мене в цю гру. І тепер мої батьки не вірять мені, бо думають, що я приховую від них свого хлопця. Але з мене досить, більше я не буду прикидатися. Сьогодні розкажу правду, і якщо й це не спрацює, то в мене є ще Оленка. Подруга точно підтвердить, що ніяка ми не пара, а наші стосунки — вигадка, випадковість і моя необережність.Тож ловити зі мною тобі нічого. Краще подумай, що скажеш Кирилу і своєму дідусеві.

— Наті, вибач мене! Я не мав називати тебе своєю дівчиною, — несподівано каже Макс, чим мене приємно дивує. —  Я зробив помилку і виправлю її. 

— Добре, що ти це розумієш. Для всіх так буде краще. 

Я вже налаштувалася на продуктивний діалог але Макс був би не Макс, якби не мав свого плану. Він дивиться на мене тим самим поглядом, що й в гостьовому будиночку —  в ньому впертість і прохання про допомогу. Таке дивне поєдання, але у нього виходить. А я наперед знаю, що нічим добрим це не закінчиться для мене.

— Виправлю, але не зараз, бо зараз мені треба, щоб все було так, як є. Щоб всі й надалі продовжували думати, що ти моя дівчина, — випалює Макс.

— Ні, ні, і ще раз ні! — я на автоматі хапаюся за ручку і хочу вийти з автівки. Але все замкнуто, а я в пастці.

— Наті, годі капризувати. Тобі це не пасує, — каже Макс спокійно та впевнено, ніби вже все вирішено і я буду йому допомагати. Ага, розмріявся!

— Не тобі вирішувати, що мені пасує. Я свого рішення не зміню, тож викручуйся сам. Знайди собі іншу фіктивну дівчину, або дочекайся свою справжню.

— Хіба я настільки погана кандидатура на роль твого хлопця? — запитує Макс. — Я багатий, розумний, красивий, веселий, сексуальний …

— Максе, я не хочу слухати, який ти класний. Та на кожен твій плюс є два мінуси, тому я б не була така самовпевнена.

Макс розсміявся. Дзвінко, тепло, щиро, заразливо. Як в нього це виходить? Спочатку все псувати, а потім ставати таким милим, що й ніби то вже й не він головний поганець мого вечора.

— З чого смієшся? — запитую і намагаюся бути серйозною, щоб він не думав, що я знову купилася на його чарівність. 

— Я радію, що настільки тебе зачепив, що ти встигла проаналізувати мої плюси й мінуси Доречі, а секс зі мною ти як оцінила?

Я ігнорую його запитання, бо ж не казати мені, що секс з ним був чудесний. І при згадці про ту ніч, мені хочеться продовження. Але краще Максу цього не знати, а мені забути.

— Ти здається хотів вийти прогулятися? — переводжу тему, щоб відволікти увагу.

Макс усміхається, ніяк не коментуючи мій ігнор на його запитання. Він виходить і відчиняє для мене дверцята, бере каву і ми повільно рухаємося набережною. Я знову почуваюся біля нього добре, затишно і захищено. Чому ці відчуття приходять до мене коли поруч він?

Я б ще довго копалася в собі, але Макс швиденько дістає мене з роздумів.

— Якщо ти не хочеш мені допомогти по доброті душевній, то скажи свою ціну, — пропонує мені Макс.

Я дивлюся на нього розчаровано.

— Ти серйозно думаєш, що мені потрібні гроші? Ти ж знаєш хто мій батько? Та й робота в мене є і отримую я достатньо, щоб не жалітися на життя. Чи я виглядаю як мисливиця за грошима?

— Всім нам щось потрібно і ціна не завжди вимірюється грішми, — каже Макс. — А на мисливицю за грошима ти точно не схожа, надто вперта. До речі, мені було б в рази простіше з тобою домовитися, якби тебе цікавили гроші.

— А ти впевнений, що зможеш потягти мою ціну не грішми? Якщо я захочу щось таке, чого ти не зможеш мені запропонувати, то що тоді? — запитую Макса, бо мені цікаво на що він здатний піти, щоб я йому допомогла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍