Читати книгу - "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"

розділ 6

Про мстивого ельфа, божественний транспорт і страшне підземелля

 

Випив? Віддай ключі другові.

(Соціальна реклама)

 

Світлий Аркалель був абсолютно правий — правитель Дубрав, вислухавши нещасного доччиного тата і непристойно похихикавши над загрозою одруження з жабою, входити в становище відмовився і гордо повідомив, що розлучати нікого не буде. Мовляв, це йому статистику псує, та й прожили наречені разом зовсім недовго, нехай ще поживуть, раптом притруться.

Перед очима Аркалеля, на диво тверезого, а тому страждавшого від похмілля, замаячила усміхнена жаба, у весільному вінці. Світ став погойдуватися, і нещасний ельф приготувався непритомніти, сподіваючись, що це пом'якшить жорстокого правителя. Але непритомність щось не поспішала, навіть навпаки, чим більше ельф на ній зосереджувався, тим швидше вона віддалялася.

— Але ж не можна так! — зробив ще одну спробу ельф, так і не дочекавшись непритомності.

— Чому? — зацікавився правитель Світлих Дубрав.

— Вони такі нещасні! — вирішив тиснути на жалість Аркалель. Іншого виходу в нього все одно не було. — Вони на будь-що готові, щоб…

— А ось з цього місця докладніше, — життєрадісно сказав правитель і зручніше вмостився в розписному кріслі, де традиційно приймав скаржників і прохачів. Говорили навіть, що він спеціально замовив у меблярів таке, на диво незручне, щоб не засиджуватися в ньому і не давати приводів для чуток, що він подобрів.

— Ну… — задумався про подробиці дочин тато.

— Чудово! — явно зрадів правитель. — Я маю завдання для справжніх героїв.

І сказано було таким тоном, що Аркалель зрозумів, що дочка його пристрелить.

А далі почалися чудеса.

Правитель Світлих Дубрав бадьоро схопився з крісла, підхопив прохача під руку і провів через потаємні двері, замасковані килимком з орхідеями. Усадивши гостя за столик, що знаходився в крихітній кімнатці, господар особисто налив вина. Засмучений Аркалель випив вино залпом, не відчуваючи смаку. Незважаючи на це, організму воно сподобалося та захотілося ще.

— Чудово, — сказав правитель, знову наливаючи гостю вина. — Ти ж знаєш, що через відмову твоєї дочки, стосунки з Пресвітлим Ерландом у нас дещо охололи. Він взагалі уразливий, хоч і намагається цього не показувати. А зараз є шанс налагодити все.

— Да? — здивувався Аркалель.

— Так, — підтвердив Айтанель і підлив ще вина. — Два роки тому, якраз після втечі твоєї доньки, Ерланд від відчаю пішов у черговий пригодницький похід. Чи світ рятував, чи скарби шукав, чи чергового Темного Володаря вбивав, загалом, не має значення. Але в цьому поході він зустрів дівчину — руду, гостру на язик, грудасту, якраз у його смаку. Єдиний недолік — смертна вона. Втім, це не завадило Ерланду вкотре одружитися. Причому зачепило бідолаху настільки, що він вперше задумався, де б дістати для дружини безсмертя. І дізнався про існування молодильних яблук, які ростуть у якомусь казковому царстві.

— Ага, — сказав Аркалель, нарешті розпробувавши вино.

— Принесе твоя дочка яблучка — розведу. Не принесе, сам розумієш, — сказав правитель і посміхнувся.

— Яблука? — перепитав Аркалель.

— Молодільні. Я їх піднесу Ерланду до річниці сходження на престол. А вона незабаром. Тож і часу у твоєї дочки небагато.

Аркалель згідно гикнув.

Вино приємно шуміло в голові, і пошуки якихось яблук не здавалися великою проблемою.

А питання: чому Айтанель сам за цими яблуками не вирушив? — у хмільну голову не прийшло. В голові взагалі радісно носилася туди-сюди єдина думка — одруження на жабі скасовується!

— Похід по молодильні яблука в тому царстві — досить банальний квест, — пояснював тим часом правитель. — Царі в навколишніх царствах мають звичку старіти і рано чи пізно додумуються захотіти помолодшати. А тут якраз і різні добрі молодці підтягуються, одні коней крадуть, іншим потрібні царівни, у третіх просто з головою не все гаразд. Ось цих молодців і відправляють.

— Ага, — нетверезо озвався дочин тато, якого якісь там молодці взагалі не цікавили.

— До яблучок можна потрапити кількома шляхами. Можна доїхати на спеціально навченому вовку. А можна порталами. Перший спосіб небезпечніший, але швидший, вовк нечасто губиться в лісах тих царств. Але знайти його самого – непросто. З чуток, там треба у спеціальному місці згодувати йому коня. Але не факт, що місце знайдеться, воно блукає. Та й коня може зжерти якийсь сторонній вовк. Другий спосіб трохи безпечніший, але набагато довший. Там доведеться пройти системою порталів, попутно виконуючи якісь малозрозумілі завдання.

— Ага, — знову озвався Аркалель, допиваючи вино.

Правитель Дубрав на нього подивився, похитав головою і задумливо сказав:

— Давай я тобі краще напишу інструкцію.

— Ага, — ще раз сказав Аркалель. Йому було на диво добре, і навіть одруження на жабі, вже не здавалося великою проблемою. Як одружується, так і розлучиться. Друг Айтанель допоможе.

***

Як не дивно, але Міррет, у той же час, теж пила. Але не елітне ельфійське вино, а домашню вишневу наливку. І не в непомірних кількостях, а маленькими ковтками, отримуючи задоволення від самого процесу.

Пелагея, вона ж Світлана, незважаючи на антураж, виявилася справжнісінькою лікаркою, що примудрилася нею стати, всупереч некромантським здібностям. Голову Міррет вона вилікувала за два сеанси. А потім бадьоро кудись пішла, залишивши на господарстві свого симпатичного родича та два десятилітрові бутлі. В одному якраз знаходилася вишнева наливка. А другий був щільно набитий якимись бур'янами, залитий самогоном, і згодом усе це добро мало перетворитися на дівочий напій, який чоловікам краще навіть не куштувати, щоб уникнути проблем із мужністю. І це було навіть не чаклунство, як запевняв Луї, просто правильно підібрані трави. А ближче до осені лікарка дістане з горища третій бутль і готуватиме чоловічий напій.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍