Читати книгу - "Одна година на бажання , Ді Мія"

- Ти це написала? - Почула я шокований голос рудого і зміряла його важким поглядом. - Що? - підняв він брову. - Ти страшна жінка! - Зітхнув він.

- А що мені потрібно було написати? - Завелася я та зірвалася на крик. - Що якийсь рудий неадекват запропонував мені знайти моє кохання за одну годину, і для цього треба було піти з ним у покинутий будинок? Я взагалі думала, що встигну вимкнути таймер до відправлення повідомлення! Це було на самий крайній випадок!

- Що? - Подавився повітрям Нейт й закашлявся, подивившись на мене широко розплющеними очима. - Ти з глузду з'їхала, Дафно? Ти що таке говориш? Ти пішла з ним по своїй волі під таким приводом?
Він швидко підійшов до мене і не боляче, але відчутно струснув мене за плечі.

- Та ти уявляєш, як я переживав? Я кинув роботу й примчав сюди за десять хвилин. Намагався увійти в будинок, але вхід виявився закритим, чорний вхід теж! Та я мало не посивів від хвилювання! - Я кинула погляд на його біле, як сніжні вершини гір, волосся та придушила в собі сміх, - А коли я почав думати про розбиття вікна, щоб залізти всередину, то побачив, як ви виходите на алею!

- Я розумію Нейт! Дай мені все пояснити. - Я намагалася його перервати, але насправді не знала, що можу йому сказати, а що ні. І якщо скажу правду, то чи повірить він мені взагалі?

- Прийдемо додому та поговоримо! - Холодно відрізав він й обернувся до Адріана, який весь цей час задумливо дивився на брата.

- На декілька слів! - Гримнув він й подивився на мене. - Почекай пару хвилин тут.

- Але, я...

- Дафно, почекай мене тут! - Грізно прошипів він і, кивнувши вбік Адріану, пішов уздовж алеї.

 Я шоковано дивилася на рудого, який чомусь, як завжди, весело посміхався і, підморгнувши мені, пішов за братом.

 Вони відійшли на доволі велику відстань і говорили надто тихо, я не могла почути ні слова з того місця де стояла. Але чомусь за рудого я не хвилювалася зовсім. Він зуміє відбрехатися. Мене більше лякала думка залишитися з братом сам на сам.  

 Цей день був такий довгий, що в мене не було жодних сил на нову боротьбу, хоч і словесну, та з власним братом. Ще й переживання за Дарена не давали ні на чому конкретному зосередитися.

 Холодний нічний вітер обдував мою шкіру. Я міцніше закуталася в шарф та сунула руки в кишені. Алея була повністю порожня, її дорогу висвітлювали ліхтарі тьмяним жовтим світлом. Навколо було тихо, тільки десь неподалік лунав спів цвіркунів та шум листя якого колихав вітер.

 Я подумала про те, що як же класно, що в Нірейморі взимку не було снігу. Тільки вершини гір були застелені ніби білим покривалом. А тут внизу, біля моря, завжди залишалось все зеленим. Я глянула на будинок. А чи не могло це бути пов'язано з порталом? Цілком, я навіть не здивуюся, якщо це так.

 Я побачила, як Адріан іде до мене, а Нейт стоїть на місці, як стовп, навіть не ворушачись, і злякалася. Що могло статися за кілька хвилин, за які я занурилася у свої думки й перестала стежити за чоловіками?

 Адріан підійшов до мене і підморгнув.

- Що з Нейтом? - Прошипіла злісно я.

- Тихо - тихо! - Адріан підняв вгору руки. - Нічого, просто він трохи шокований.

- У сенсі? - Моя брова поповзла вгору.

- Просто я запропонував йому майже те саме, що тобі, та навів кілька цікавих фактів, чим збентежив твого братика.

- Що? - вигукнула я. - Ти знаєш де знайти його... кхм кохання?

- Знаю! - хмикнув той. - Але у твого брата є час подумати, чи погоджуватися на цю пропозицію.

 Я стояла в цілковитому шоці.

- Я не думаю, що він тобі повірив. - Нервово хихикнула я. - Він не з таких. Нейт - людина фактів, а не припущень.

- Знаю, я підкинув йому парочку таких. І якщо ти думаєш, що він у тебе білий та пухнастий, то ти помиляєшся сонечко. - Посміхнувся хитрою посмішкою він. - Гаразд, мені вже час. - Поправив він своє пальто і наблизившись до мене поцілував мою руку. - Було приємно мати з тобою справу! - Він було повернувся, щоб піти, але я схопила його за рукав.

- Стій! А як же Дарен? Як...? Що буде...? - Я не могла до пуття скласти мої думки в речення. У мене було стільки запитань, які потрібно було поставити саме зараз, і я не знала, з чого почати. Я перенервувавшись хитнулася.

- Воу, воу, Дафна! Тобі час відпочити! - Адріан схопив мене за руку.

 Краєм ока я помітила, що Нейт нарешті відмер та швидким кроком прямував до нас.

 Адріан тим часом нахилився до мого вуха і прошепотів:

- Із Дареном усе буде добре. І ось побачиш, він знайде тебе навіть у цьому світі. Можеш не сумніватися!

- Відійди від неї! - Гримнув Нейт, підходячи до нас.

- Якщо я відійду, то вона зустрінеться віч-на-віч з асфальтом. - Він плавним рухом за мої плечі обпер мене об тіло Нейта, який мене притримав за талію. - Моя тобі порада - відведи її додому і вклади спати. А потім вже проводь свої допити, детективе. Вона зараз відключиться прямо тут!

 І справді сил вже не було ні на що, я була готова поспати десь поруч, на лавочці.

- До зустрічі! - Посміхнувся він на прощання та швидким кроком покрокував алеєю.

 Нейт перевів на мене задумливий погляд, а я відчула, що ось він, цього разу вдалий раз, коли нарешті мені вдасться знепритомніти. Моє тіло ослабло і я провалилася в темряву.

*********************************

 Вже декілька тижнів мені снився один і той самий сон: Дарен грає на барабанах, тоді як я сиджу на його колінах, повернута обличчям до нього. Його палички ледь зачіпають моє волосся, а він не збиваючись з темпу пронизливо дивиться в мої очі. Прокидаюся ж я завжди на одному й тому самому моменті, коли його губи майже торкаються моїх.

 Цього разу я знову прокинулася на тому ж місці й роздратовано зітхнула. Ну хоч би раз, хоч би уві сні вже поцілував би... Хоча навіщо мені це? Я протерла обличчя руками й згадала події кількатижневої давнини.

 Того вечора брат таки доніс мене до дому. Я проспала майже дві доби, і коли прокинулася, Нейт був дуже схвильований та був готовий вже відвезти мене в лікарню.