Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

Глава 6

Глава 6.

Головна зала була заповнена людьми, яких Драган без перебільшення міг назвати пихатими, зарозумілими, жадібними кретинами. Чоловікові огидно було знаходитися серед цього зброду. Та вистава, яку імператор так довго планував, розпочалася і він був зобов’язаний дограти її до кінця.

Кожен з присутніх лестиво усміхався Драгану, намагаючись догодити новому імператору. І це не аби як дратувало чоловіка. Адже, жоден з присутніх навіть не уявляв, що на нього чекає, по завершенню цього дійства. Видовище буде ще з тих. Від цих думок на обличчі Драгана з’явилася ледь помітна усмішка.

Важкі двері відчинилися, змушуючи чоловіка відірватися від своїх думок. До зали увійшла принцеса Междемира. Її тендітна постать кардинально відрізнялася від решти присутніх. Вона була немов би чужинкою, яка ніяк не прагнула підкорятися та жити за правилами цього племені.

Варто було принцесі увійти, як в залі запанувала тиша. Кожен не нехтував подарувати дівчині свій повен зневаги, заздрості та презирства погляд. Для цих людей вона була ніким. І треба бути сліпим, щоб цього не помітити.

Та щоб не відчували ці жалюгідні людиська, Драган ясно бачив тепло і світло, яке випромінювала собою ця дівчина. Тільки поряд із принцесою чоловік ловив себе на думці, що зло, яке останнім часом було втримати все складніше, затихало.

На мить принцеса зупинилася, і Драган вирішив, що вона просто розвернеться і втече подалі від усіх цих людей. І тут він був на її боці. Сам би залюбки втік. Та, нажаль, це була його вистава, на якій він мусив бути до кінця. Оскільки, дівчина також мала пряме відношення до видовища, імператор просто не міг дозволити їй втекти. Тому, чоловік встав з-за столу, що розміщувався в центрі зали, і, простягнувши руку, владно та гордо промовив:

-  А ось і вона – принцеса Цитаделі!

Дівчина перевела свій розгублений та зляканий погляд на Драгана. Вона вагалася – варто було їй приймати запрошення чоловіка чи ні. Та її нерішучість тривала лише мить. Зібравшись з думками, принцеса розправила плечі, і з гордо піднятою головою пішла на зустріч чоловікові. Вона продовжувала дивитися в очі імператора, ніби шукаючи в них підтримку. Ось, Междемира вклала свою тендітну, холодну руку в його грубу та мозолисту. Драган відчув як тремтить дівоче тіло. Тому, просто сильніше стиснув її пальчики у своїй долоні.

Чоловік посадив принцесу за стіл, зліва від себе. Дівчина була вкрай спантеличена його поведінкою, однак не промовила і слова. Він встиг помітити здивовані та засуджуючі погляди присутніх, що пильно спостерігали за їх діями.

- Сподіваюсь Вам буде тут зручно? – Драган не відводив очей від дівчини. Вона виглядала такою ніжною і розгубленою.

- Я вперше сиджу за столом біля імператора. – Ледь чутно промовила Междемира. Її голова була опущеною до низу. 

На обличчі чоловіка засяяла усмішка. Він схилився до обличчя дівчини і прошепотів:

- Від сьогодні це місце по праву Твоє.

Мира поглянула на чоловіка, що так близько сидів біля неї. Від подиву у неї перехопило подих. Невже новий імператор натякає їй…

Та завершити свою думку принцеса так і не встигла. Драган миттю розірвав їх контакт і промовив до всіх присутніх у залі:

- Прошу Вас, Леді та лорди, – бенкет продовжується! – Його голос звучав стримано та холодно. Він явно не долюблював всіх цих людей. Чомусь від цих думок, дівчині стало смішно і на її обличчі застигла посмішка.

В залі знову запанував гамір. Леді і Лорди про щось невпинно гомоніли. Лиш Драган усю трапезу був поглинутий власними роздумами. Він, час від часу відволікався, щоб запропонувати щось принцесі, яка сиділа аж занадто тихо, і знову занурювався у думки.  

Минуло сім днів відколи Драган став імператором Острова Семи Морів. За ці дні він дізнався багато речей про Цитадель і її мешканців. В першу чергу, виявилося, що простий люд недолюблював Владлена Могутнього. Він був жорстоким, жадібним та несправедливим правителем. Закони в Цитаделі були на боці тих, хто мав більше золота і вміння догодити своєму імператорові. Простих людей ув’язнювали, катували і вбивали за найменші провинності. І все це відбувалося без справедливого суду. Навіть власну дочку Владлен не шкодував. Знущався з дівчинки, принижуючи її. Коли принцеса не забажала коритися своєму батькові – він її жорстоко покарав. Спочатку звелів привселюдно побити батогом, а потім запроторив до в’язниці.  «Наша Мира таке світле і не винне дитя» - з сумом розповідали люди з селища. Зі слів селян, чоловік розумів, що принцесу в Цитаделі просто обожнюють.

За ці дні Драган встиг об’їздити Цитадель, знайомлячись із побутом і життям тутешніх жителів. Чоловік дійшов висновку, що землі цього міста були дуже гарними. З одного боку високі гори, з іншого – безкрає море. Густі ліси, піщані пляжі, зелені поля, кам’яні споруди. Все так гармонійно поєднувалося один з одним. Це створювало ілюзію якоїсь чарівної оази.

Та як би не було гарно тут, там, за горами, звідки прийшов Драган, життя було геть іншим. Злидні, убогість, землі спотворенні війнами та трупами, голод, зневіра та жорстокість процвітали по той бік Цитаделі. Всі ці роки чоловік намагався змінити та покращити життя людей. І ось, нарешті, це буде йому тепер під силу. 

Оглянувши ще раз залу, що так і майоріла надмірною розкішшю, Драган зупинив свій погляд на принцесі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍