Читати книгу - "Моя СусІдка ВІдьма , Маріанна Ласкава"

ГЛАВА 6

Софія.

І тут мене щось підняло, було, таке почуття, що щось не так. Як не дивно, але проспала я буквально годину чи дві від сили, хоча здавалося більше. В хаті було тихо, і темно, гадаю, Олі теж спав. Я встала пішла у ванну, потім вийшла, і побачила Олі який сидів біля дверей:

- не спиться?

- Щось не так Олі ...

- Поясни..

- мене ніби підняло щось, ну ти розумієш потойбічне… якесь передчуття чи тривога.. чи попередження про щось

- Софія він же не вміє такого.. чи вміє?

- не знаю! Але я не думаю що це він…

- Інша відьма?

- хм.. не думаю, я б знала….

- Ще скажи привид!

- ОЛІПМ!

- Ти жартуєш, так?

- А ти що боїшся?

- НІ! дурна відьма!

- полохливий кіт!

На це він на мене зашипів, я засміялася, але потоп сказала:

- У будинку точно нікого Олі?

- Софіє, а хто сюди поткнеться, то га? ти ж захист поставила, чи ні? Чи я щось не знаю:?

- Поставила ...

- тоді, все має бути нормально…  тим більше мешканці міста і вулиці тебе бояться не ризикнуть, інших відьом у місті не має, а якщо хтось і ризикне, то стоїть захист, причому надійний

- ох, гаразд, може в мене вже параноя?

- швидше за все, Софія ...

- Ох, гаразд, тоді пішли, перевіримо будинок, і тоді спати, так Олі? Інакше не буде мені спокою!

- Ну, раз ти наполягаєш…

- Саме так !

- Гаразд!

- Тоді я подивлюся тут, а ти на горище і подвір'я зрозумів?

- так Авжеж…

І він пішов. Ох, і нестерпний фамільяр! Хоча це краще ніж ненормальний і стурбований тим, щоб затягнути в ліжко інквізитор, якому начхати на всі правила. І так я в темряві йшла дуже тихо, але відчувала чиюсь присутність, ох, хто б це міг бути? І чому захист не спрацював? Я що десь тупонула? Або через цього хріна інквізиторського хватку втратила, от чорт! Я таки хватку втрачаю. Арррр. Я так точно скоро все втрачу, аж до розуму, мав рацію старий Аркадій, їхати мені треба звідси! І що швидше, то краще особливо зараз!

І тут через свої думки я оступилася, і не помітила, що за дверима хтось був, ну ось точно мені кінець. Він мене швидко схопив, за лікоть, притягнув до себе, схопив ззаду, і закривши рота, притиснувши спиною до стіни. Я, звичайно, намагалася чинити опір, але він був дуже сильний, навіть занадто, ну як, для такої, як я. Він так мене притиснув до свого тіла, і скажу я Вам дуже мускулистому, це я спиною відчувала. Від такого я трохи дихати не перестала, він мало мене так не задушив бісовий  гад! Хоча думаю, хотів би вбити  то я б зараз уже не думала.

От капець де ж мій кіт, коли він такий потрібен. Коли він трохи послабив хватку, я ліктем щосили врізала йому в живіт, ну я так думаю, що це був живіт…

 

Він щось про себе сварився, що не почула, хотіла просто втекти, але не тут, то було, я тільки встигла зробити пару кроків, як він різко мене за руку спіймав і спиною притиснув до стінки, що була поряд, сам притиснувся до мене й затулив рота рукою, щоб  я мовчала і лише тоді сказав:

- так вредна відьмочка хоч один писк і покараю!

Твою ж мати! Чортів Роман Дідіков. Тепер то все ясно, і про захист, і про що мене підняло, захист від інквізиторів! Та що він собі уявив! Та за кого він себе вважає, що може отак серед ночі залазити до мого дому! В будинок ВІДЬМИ! Ох, розлютив він мене! І він знову сказав:

- я заберу руку, але не кричати, ясно?

І я кивнула. Він відповів:

- хороша відьмочка.

Ох ідіот! Ненавиджу!

І тут він прибрав руку, і, подивившись на мене якось дивно, сказав:

- а знаєш ... я все ж таки це зроблю.

І не встигнувши, я навіть слово сказати, як він вп'явся в мої губи своїми, і знову це, відчуття, знову, наче я тану, наче я розчиняюся. Але тут мій здоровий глузд повернувся, і я силою його штовхнула і крикнула:

- Дідіков ти, що зовсім охренів!

- Гаразд – гаразд  я відповім, тільки не кричи!

- а ти не підходь, тоді й не буду!

- Як скажеш відьмочка!

- Інквізитор чортів!

І він відійшов, я швидко до вмикача і ввімкнула світло в кімнаті, поки ми обоє звикли до світла, я відійшла далі і сказала:

- де Олімп?

- Твій кіт чи що?

- так він! Що ти з ним зробив?

– я не знаю Софія, правда, я його не бачив і не чіпав!

Ну не схоже, що він бреше.

- Якого біса ти тут робиш Дідіков?

- Вгадай! – усмішкою сказав він

- ДІДІКОВ!

- Ну, може я вже скучив?

- в такий час?

- ага…

- маячня! Ми бачилися пару годин тому! І після того тобі було зовсім не до мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍