Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

глибоко вдихнув і зовсім легенько штовхнув двері всередину. Двері не ворухнулися. Томмі сердився. Якщо доведеться докласти трохи більше сили, вони майже неодмінно зариплять. Він вичекав, доки голоси трохи підвищаться, а тоді спробував знову. І все одно нічого не сталося. Він натиснув сильніше. Може, клята штукенція застрягла? Нарешті у розпачі він штовхнув двері щосили. Але двері залишалися нерухомі, і врешті-решт він збагнув, у чому справа. Двері замкнули або зачинили на засув зсередини.

На якусь мить обурення Томмі взяло гору над ним.

— Трясця! — мовив він. — Отже брудний трюк!

Коли обурення стихло, він приготувався проаналізувати ситуацію. Очевидно, перше, що він мав зробити, це повернути ручку у початкову позицію. Якщо різко відпустити її, люди всередині майже напевне це помітять. Тож із тією ж нескінченною мукою він виконав свій маневр у зворотному напрямку. Усе минуло добре, і, зітхнувши з полегшенням, юнак підвівся на ноги. Якась бульдожа впертість не дозволяла Томмі визнати поразку. Почуваючись вщент розбитим, він усе ще не збирався полишити боротьбу. Усе одно він почує, що відбувається в зачиненій кімнаті. Якщо один план провалився, треба вигадати інший.

Він роззирнувся. Трохи далі проходом, ліворуч, були ще одні двері. Він тихо підступив до них. Прислухався хвилину чи дві, а тоді спробував ручку. Двері піддалися, і він прослизнув усередину.

Кімната, яка виявилася нежилою, була обставлена як спальня. Як і все в цьому домі, меблі розвалювалися на шматки, і вже чого-чого, а бруду тут було з надлишком.

Але Томмі цікавило те, що він сподівався знайти: двері, які сполучали обидві кімнати, ліворуч біля вікна. Обережно причинивши за собою двері в коридор, він підступив до інших і ретельно оглянув їх. Двері перетинав засув. Він був дуже іржавий, очевидно, ним давно вже не користувалися. М’яко поворушивши його взад-вперед, Томмі примудрився відсунути засув, не спричинивши особливого шуму. Потім повторив попередній маневр із дверною ручкою — цього разу з повним успіхом. Двері прочинилися — утворивши шпарину, зовсім крихітну, але достатню, щоб Томмі чув, що відбувається всередині. По той бік дверей висіла оксамитова портьєра, яка приховувала його, але він із чималою точністю зміг розпізнати голоси.

Говорив чоловік із «Шинн Фейн». Його багату ірландську вимову ні з чим не сплутати:

— Усе це дуже добре. Але необхідно більше грошей. Немає грошей — немає результатів!

Ще один голос, як здалося Томмі — Бориса, відповів:

— А ви гарантуєте, що результати будуть?

— За місяць — або раніше чи пізніше, як скажете, — я гарантую вам панування такого жаху в Ірландії, що це похитне Британську імперію до самих основ.

Настала пауза, а тоді почувся м’який шиплячий акцент Номера Першого:

—Добре! Будуть вам гроші. Борисе, про це подбаєте ви.

Борис запитав:

— Через ірландських американців і містера Поттера, як завжди?

— Гадаю, усе пройде добре! — промовив новий голос із заокеанською інтонацією. — Проте хотів би зазначити тут і зараз, що справи дещо ускладнюються. Уже немає того співчуття, як раніше, натомість зростають настрої дати ірландцям самим залагоджувати свої справи, без втручання Америки.

Томмі відчув, що Борис знизав плечима, коли відповів:

— Хіба це важливо, зважаючи, що гроші лише номінально надходять зі Штатів?

— Головна складність — це постачання зброї, — промовив «Шинн Фейн». — Гроші переказувати доволі легко — завдяки присутнім тут колегам.

Ще один голос, як здалося Томмі — високого владного чоловіка, чиє обличчя видалося йому знайомим, промовив:

— Подумайте про почуття Белфаста, якби там могли вас чути!

— Отже, домовилися, — промовив шиплячий голос. — А тепер щодо позики англійській газеті — ви належним чином владнали всі нюанси, Борисе?

— Я вважаю, що так.

—Добре. Офіційне заперечення з Москви надійде, якщо буде потреба.

Настала пауза, і тоді чіткий голос німця прорізав тишу:

— Мене уповноважив... містер Браун викласти перед вами резюме звітів за різними профспілками.

Найбільш задовільний — у профспілки гірняків. Ми повинні притримати залізничні шляхи. Може виникнути проблема з асоціацією інженерів.

Надовго запала тиша, яку порушував лише шурхіт паперів і періодичне слово пояснення від німця. А тоді Томмі почув легке постукування пальців по столу.

— І яка дата, мій друже? — спитав Номер Перший.

— 29-те.

Росіянин начебто замислився.

— Це доволі скоро.

— Знаю. Але це було узгоджено головними лідерами профспілок, і ми не маємо особливої можливості втрутитись. Вони повинні вважати, що це буде цілком і повністю їхня гра.

Росіянин тихо засміявся, наче забавляючись.

— Так, так, — сказав він. — Це правда. У них не має виникнути здогадок, що ми використовуємо їх задля власної мети. Вони люди чесні — і в цьому полягає їхня цінність для нас. Кумедно, але революції не зробиш без чесних людей. Інстинкти народних мас безпомилкові.

Він зупинився, а тоді повторив, наче ця фраза йому подобалась:

— Кожна революція має чесних людей. Потім їх швидко позбуваються.

«У його голосі лунала зловісна нотка.

— Клаймз має зникнути, — підсумував німець. — Він надто передбачливий. Номер Чотирнадцятий про це подбає.

Почулося хрипке бурмотіння:

— Усе гаразд, керманичу.

А потім за мить прозвучало:

— Гадаю, мене злапають.

— Ви отримаєте найталановитішого адвоката на свій захист, — тихо відповів німець. — Але в будь-якому разі ви будете в рукавичках з відбитками пальців горезвісного квартирного злодія. Вам нема чого боятися.

— О, я не боюся, керманичу. Це все на благо справи. Ріки крові тектимуть вулицями, так кажуть, — він говорив з похмурою насолодою. — Часом я бачу це уві сні. А діаманти й перли котитимуться в ринву, де їх збиратимуть усі охочі!

Томмі почув шаркання стільця. Згодом Номер Перший заговорив:

— Тоді все домовлено. Ми впевнені в успіху?

— Я... гадаю, так, — але німець говорив уже не з тією звичною впевненістю.

У голосі Номера Першого раптом прорізався небезпечний тон:

— Що пішло не так?

— Нічого, але...

— Але що?

— Лідери профспілок. Без них, якби кажете, ми нічого не зробимо. Якщо 29-го вони не оголосять загальний страйк...

— Чого б це?

— Як ви кажете, вони чесні. І попри все, що ми зробили для дискредитації уряду в їхніх очах, я не впевнений, що потай вони не плекають до нього віри й надії.

— Але...

— Знаю. Вони постійно цим зловживають. Але загалом громадська думка схиляється на бік уряду. Проти цього вони не підуть.

І знову росіянин забарабанив пальцями по столу.

—До