Читати книгу - "Спалахи. Скрашуючи тишу, Гриць Янківська "

Та вельми скучні, набундючені буки
Читають їх,
Тож Кузі отримує ґречні трафунки,
А ждала сміх.
Арпеджіо зверху на всі їхні трюки
І поп-снобізм!
Бо Кузі завчасно вкладає в стосунки
The пофігізм***.
18.11.2019

*Сенс життя (труднощі переклатду)
**Зміщений наголос виправданий особливостями української лексики.
***Труднощі перекладу і сенсу життя.

Листопад запізнілий

Листопад запізнілий приходить додому, як в гості,
Роззувається чемно і одіж скидає в кут.
За порожнім столом, повечеряли, – грають в кості
На відірвані в осені крила, зібгані в жмут.

Повсідалося всіх одинадцять і кожен з них красний,
Кожен певен своєї чарівності та чеснот.
Кожен прагне заволодіти, хай навіть і вкрасти,
Цим довершеним пір'ям осіннім, в масть позолот.

Листопад роззирнувся, є місце праворуч від жовтня.
Він вже більш аніж певен, хто саме з його братів
Став на зради стежу, що посильна, та незворотня,
Що не знає прощення, а скорення і поготів.

Листопад безнадійно навіки пригнічено-інший,
Все, що відав донині, раптом звелось нанівець.
Це похід довжиною в життя, це зречено-піший,
Це – за право на себе, на доторк до часу герць.

Всі змістилися графіки і тільки встигай встигати,
Відгорнувши на крайчик бажань насолоду в днях.
Наступають бо інші, немов дужокрилі фрегати,
Що вичікують диму в твоїх золотих огнях.

Але він – як роса, що спадає на знічену землю!
Але він, як заграва, вторить у спаданні росі!
Листопад обіцяв: я здужаю і відокремлю
Свій наповнений голос від інших пустих голосів!

Листопад повертає собі відчайдушність для зриву!
Листопад повертає лице до лиця сім'ї:
Я залишу вам землю – знекровлену, та щасливу,
Але крила з осіннього листя – повік мої!
20.11.2019

Передсвяткове

Вже блимають вогні старих гірлянд,
Вже джаз стає мотивом невід'ємним
Передзимових вулиць і сердець,
Вже диво шкандибає навпростець,
Горять свічки із ароматом шоколаду,
Вже наближається щорічний другий шанс.
Скуповуймо блокноти і білизну –
Вже свято близько!

А як нам буде там – на рубежі,
Котрі із цінностей бажання відвоюють
Оте єдине, що під бій курантів,
І що ми підготуємо для завтра,
Й чого ми не зруйнуємо за ніч –
Не варто обмірковувати зараз.
Ми піддамося цим хвилинним чарам,
Плануючи добро.
І так по колу.
28.11.2019

В снігах

Прикро, коли вогні
Тонуть межи вогнів.
Так і у цих снігах,
Де я тебе зустрів –
Там я тебе збагнув.
Ти мене, мабуть, ні.

Холоду синій плащ
Зносить вітрами вбік.
З тверді моїх небес
Буде тобі земля.
Груди здіймаєш – дух
Подихом в плащ запхне.

Отже, це ти – зима.
Царство твоїх очей,
Як на озерах лід,
Кличе ступити крок.
Вії твоїх смерек
Голки жбурляють вслід.

Там я тебе збагнув,
Як недолугий вірш.
Різко і без жалю
Часто його читав.
Втім, коли я вогонь, –
Згасну в твоїх снігах.
02.12.2019

Грудневий фон

Ну от, саме час написати чудовий вірш
Про те, що людина пішла і не прийде більш,
Про те, як синиці скрашають грудневий фон,
Про зимні прогулянки і мовчазний телефон,

Про фатум і волю, про те, хто із двох вартніш,
Про щастя і розкіш із передріздвяних афіш,
Про сніг, що під кроками грає, немов віртуоз,
Про душу поета, про сонце і про мороз.

Та хто ж його спинить, щоб гаяти не надарма, –
Цей час вільноплинний, допоки ще є зима,
Допоки озимі не просять турботи рук,
Допоки у вуха доноситься Божий згук?!

Та хто ж ним уразиться в поспіху мрій і справ –
Цим зникненням з серця людини, котру обрав,
Цим ранком ярки́м, що синиці – голодний щем,
Цим обраним часом для віршів і цим віршем?
05.12.2019

Небо над містом

Небо над містом таке присоромлене!
Очі ховає за віями з променів.
Сонце, як маківка, в синяву встромлене.
Сонце мальоване квітою в комині.

Пензлі посадок на обрії кинуті –
Вітром розтріпані, кольору лишені.
Голі, стидом перед сонцем обвинуті,
Дряпають фарбу їх порухи стишені.

Бе́зкраю талію – просвіток в темені –
Туго охоплює пояс строкатий.
Небу посильно позбутися бремені:
Перше – рум'янитись, після – смеркати.
13.12.2019

Дирижаблі

Мені снилися тої ночі
Дирижаблі над тихим морем
І чиїсь невиразні очі,
Наче в хмарах.

Місяць ніжив тремтяче плесо,
Заколисував тьмяним болем –
Вірний спільник віддав свій внесок
До остатку.

Я тягнулася вся у снище
Крізь нестяму густих етерів,
Та здіймалися вище й вище
Дирижаблі.

Ось маленька надія вкралась
У прочинені навстіж двері.
Я боролася чи вагалась,
Та завмерла.

Вмить краса надморського неба,
Що колись мене врешті знищить,
Лиш рукою торкнутись треба,
Розчинилась.

Так спіткала мене невдача
У знайомих очах Нікого.
Я тягнулася вся до нього
Й кораблів.
15.12.2019

Мороз

Криється за Карпатами
У кожусі картатому.
Мало пив чаю з м'ятою,
Бив по потоках п'ятами...
Мов з головою стятою,
Лишиться там стояти.

Земле, питаюсь, як тобі
Січень стрічати з травами,
Що по газоні м'ятому
Діти, межи забавами,
Будуть порою п'ятою
Сититись, наче стравами?

Знудиться за кордонами
Без прикарпатських дзвонів.
Хоч до Різдва з поклонами
Вийди з отих циклонів
І за всіма законами
Вдар!
19.12.2019

Кінець