Читати книгу - "Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва"

- В сараї все зайнято.

- Ким?

- Там мій кінь стоїть.

- На чорта мені твій кінь?

- А я, по-твоєму, сам тягнув це все?

- Ми так не домовлялися! – обурилася знахарка, розгублено озираючись на бардак.

- Розчарую тебе: подружнє життя не завжди зручне.

І доки Ада сердито бурчала під ніс прокльони, Раймар продовжив розкладати привезене. Помітивши, що стара кудись зібралася, він поцікавився:

- Тільки не кажи, що ти знову до лісу.

- До річки. Чи ти пропонуєш мені перед тобою митися? – обурилася знахарка. – Та й було б де. Тут тепер яблуку немає де впасти.

Раймар спочатку хотів було нагадати про темінь та небезпеку лісових хащів, проте одразу ж осмикнув себе. Стара мала рацію – вона ж якось жила тут сама до його появи. І, вочевидь, добре розуміла, куди можна йти, а куди ні.

Закінчивши з продуктами, герцог зрозумів, що від нього знову смердить, як від однієї знайомої кози. Захопивши чисті речі, Раймар теж попрямував до річки. Щоправда вирішив вибрати місце вище по течії, аби не натрапити на Аду.

На знахарку він і справді не натрапив. Проте ще здалеку почув дівочий спів. Здавалось би, що робити в такій ситуації? Піти далі і не бентежити таємничу гостю. А якщо подивитися на це так: ніч, лісові хащі, ймовірність появи відьми і жодного сліду присутності Ади?

Обережно витягнувши меча, Раймар рушив на голос. Чесно кажучи, співала дівчина фальшиво. Навіть дуже. До відьомського «знаряддя вбивства» не дотягувало, але можна було зрозуміти, чому незнайомка займалася цим в гущавині лісу, де її ніхто не міг почути. Звичайно, окрім нещасних тварин.

Обережно минаючи кущі, герцог намагався не шуміти. Врешті-решт, чоловік вийшов на берег та обережно сховався за широкою вербою. Перед ним відкрилася досить приваблива картина. Висока чорнява дівчина стояла до нього спиною. Досить гарною, рівною спиною, по якій час від часу стікала вода. Опускаючи в річку губку, незнайомка водила нею по тілу і буквально ніжилася в місячних променях. Майже лісова німфа. Майже, тому що все псував її фальшивий спів. Ось дівчина повернулася боком і Раймар з трудом перевів погляд на її профіль. Шкода, що так далеко стоїть – нічого не роздивитися.

Герцог ніяк не міг вирішити, що йому робити: так само тихо зникнути в гущавині лісу, чи забрати одяг та випитати у незнайомки, хто вона. Останній варіант, звичайно, досить жорстокий, але… Але Раймар вже був навчений усілякими приворотами і іншими подіями. Саме тому він вирішив роззирнутися, доки незнайомка не вирішила повернутися на берег. Купа одягу темніла трохи поодаль. Раймар як раз збирався зробити крок у бік одягу, коли йому в лице кинувся хижий птах.

- Ууу-в! - почулося в ту ж мить. – Уґув!

Гострі пазурі намагалися добратися до очей, а широкі крила буквально приголомшували своїм тріпотінням. Проте Раймару вже ж таки вдалося пірнути у кущі та врятуватися від нападу. В ту ж саму мить погляд герцога перемістився на чарівну незнайомку. Проте на її місці він побачив нікого іншого, як Аду.

Від авторки:

Вітаю, любі читачі. Я дуже рада, що ви дійшли до цього розділу. І я неймовірно вдячна вам за підтримку ❤️ 

Хочу нагадати, що в мене є інстаграм. Саме там я буду викладати ілюстрації до цієї книги. Тому, кому цікаво, знаходьте olha_sobolieva (а ще краще додайте текст "Авторка романтичного та пригодницького фентезі" і тоді 100% знайдете мене). Чекаю в гості  ❤️ ❤️ ❤️