Читати книгу - "Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх"

- Нічого сказати не хочеш? – аби зазирнути в його очі довелося задерти голову.

Його зуби були міцно стиснені і вилиці ледь помітно рухалися. Через мить він відвів погляд убік.

- А я тут до чого. – запхав руки в кишені. – Іра уже вибачилася.

- Слабак. – тихо промовила одними губами аби зрозумів тільки він.

- Тобі необхідно у медпункт. Потім розберемося. – Роман приобійняв мене легко за плечі штовхаючи до виходу.