Читати книгу - "Сім вечорів"

Для свого народження він обирає континент. Згідно з буддистською космогонією, світ поділений на чотири трикутні континенти, а в його центрі височіє золота гора — пік Меру{97}. Будда народиться на тому континенті, де розташована Індія. Він обирає сторіччя, коли має народитися, обирає касту, обирає собі матір. А тепер земна частина легенди. Живе на світі цариця Майя. Майя означає мара. Цариці сниться сон, який нам може здатися екстравагантним, однак для індусів він не такий.

Їй, дружині царя Суддгодани, сниться, нібито в її лівий бік увійшов білий слон з шістьма бивнями, який блукав золотою горою. Цариця прокидається; цар скликає придворних астрологів, і ті розтлумачують йому, що цариця народить сина, який або стане владарем світу, або Буддою, Пробудженим, Просвітленим — якому судилося стати спасителем усього людства. Цар, звичайно, обирає першу долю: він воліє, щоб його син зробився владарем світу.

Повернімося до такої подробиці, як білий слон із шістьма бивнями. Ольденберг{98} зазначає, що слон в Індії звичайна домашня тварина. Білий колір завжди символізує невинність. Чому шість бивнів? Слід пам’ятати (варто було б звернутися колись до історії), що число шість — для нас сумнівне й певним чином незручне (оскільки ми віддаємо перевагу числам три або сім), не є таким в Індії, де вважається, що простір має шість вимірів — вгорі, внизу, позаду, попереду, праворуч, ліворуч. Білий слон із шістьма бивнями для індусів не дивина.

Цар скликає магів, і цариця народжує, не відчувши болю. Смоківниця нахиляє гілля, щоб їй допомогти. Народившись, хлопчик стає на ноги, робить чотири кроки — на Північ, Південь, Схід і Захід, а тоді промовляє лев’ячим голосом: «Я незрівнянний, це моє останнє народження». Індуси вірять у нескінченне число попередніх народжень. Принц підростає, він найкращий лучник, найкращий вершник, найкращий плавець, найкращий атлет, найкращий каліграф, він спростовує всіх книжників (згадаймо Ісуса й книжників). У шістнадцять років він одружується.

Батько знає (астрологи попередили його), що синові загрожує небезпека стати Буддою, спасителем людства, якщо той пізнає чотири явища: старість, хворобу, смерть і аскетизм. Тож цар зачиняє сина в палаці, надає йому гарем (я не називатиму кількості жінок, бо це вочевидь індуське перебільшення). Втім, чого б не назвати: їх було вісімдесят чотири тисячі.

Принц провадить щасливе життя; він не здогадується, що в світі існують страждання, бо від нього приховують старість, хворобу й смерть. Одного визначеного долею дня він виїздить у кареті через одну з чотирьох брам прямокутного палацу. Скажімо, через північну браму. Подолавши певну відстань, принц помічає чоловіка, не схожого на всіх, кого бачив доти, — скоцюрбленого, зморшкуватого, лисого. Чоловік насилу шкандибає, спираючись на ціпок. Принц запитує, хто ця людина, якщо взагалі людина. Візник відповідає, що це старий, і що всі ми зробимося такими, якщо доживемо до старості.

Засмучений принц повертається до палацу. Через шість днів він виїздить знову, цього разу через південну браму. В якомусь рівчаку принц помічає ще більш дивного чоловіка з білуватою шкірою й помарнілим від прокази лицем. Принц запитує, хто ця людина, якщо взагалі людина. Візник відповідає, що це хворий, і що всі ми зробимося такими, якщо житимемо далі.

Вельми стурбований принц повертається до палацу. Через шість днів він виїздить знову і помічає чоловіка, який мовби спить, але його колір такий, наче він не з цього світу. Чоловіка несуть інші люди. Принц запитує, хто це. Візник відповідає, що небіжчик, і що всі ми колись помремо.

Принц у розпачі. Йому відкрилися три жахливі істини: старість, хвороба і смерть. Він виїздить учетверте. Бачить майже голого чоловіка, чиє лице зберігає цілковитий спокій. Принц запитує, хто він. І чує у відповідь, що це аскет — людина, яка відмовилася від усього й досягла блаженства.

Принц, який доти гараздував, вирішує кинути все. Буддизм постулює, що аскетизм доречний лише тоді, коли людина пізнала життя. Він не постулює, що починати слід з відмовлянь. Треба спити повну чашу життя, а потім розчаруватися в ньому, але тільки пізнавши його.

Принц вирішує стати Буддою. В цю мить принцові повідомляють новину: його дружина Яшодхара народила сина. Принц вигукує: «Закову скуто». Він має на увазі сина, який прив’язує його до життя. Тому хлопчика нарікають Заковою. Сіддгартха у своєму гаремі; він дивиться на жінок — молодих і вродливих, а бачить їх старими, потворними, хворими на проказу. Він іде до покою своєї дружини. Та спить із сином на руках. Сіддгартха хоче поцілувати її, але розуміє, що — якщо поцілує — не зможе її зректися, і йде.

Він шукає наставників. Ця частина життєпису, можливо, не відповідає легенді. Навіщо являти його учнем наставників, яких він згодом покине? Наставники навчають його аскетизму, і Сіддгартха довго вправляється в ньому. І ось він лежить серед поля, його тіло нерухоме, і боги, які споглядають його з тридцяти трьох небес, гадають, буцімто він помер. Однак наймудріший з-поміж них мовить: «Ні, він не помер; він стане Буддою». Принц прокидається, біжить до струмка, що тече неподалік, бере трохи їжі й сідає під священною смоківницею — деревом закону, могли б сказати ми.

Далі відбувається магічне дійство, що має відповідник у Євангелії, — боротьба з дияволом. Ім’я диявола Мара. Ми вже розглядали слово nightmare (демон ночі). Диявол почувається владарем світу, але тепер йому загрожує небезпека, тож він виходить з палацу. Струни на його музичних інструментах обірвані, вода у водоймах висохла. Диявол збирає військо, сідає верхи на слона в бозна-скільки миль заввишки, збільшує кількість своїх рук, своєї зброї й атакує принца. Принц надвечір сидить під деревом знання, що народилося водночас із ним.

Диявол і його військо тигрів, левів, верблюдів, слонів і потвор пускають у принца стріли. Долетівши до нього, ті обертаються на квіти. В нього жбурляють вогняні гори, які утворюють балдахін над його головою. Нерухомий принц, схрестивши руки на грудях, поринув у медитацію. Ймовірно, він і не знає, що його атакують. До заходу сонця диявол переможений. Далі триває довга ніч медитації. Коли розвиднюється, Сіддгартха вже не Сіддгартха. Він Будда, який досягнув нірвани.

Він вирішує проповідувати закон. Будда підводиться: він урятований і хоче врятувати всіх інших. Свою найпершу проповідь він виголошує в парку газелей у Варанасі. Потім Будда проголошує іншу проповідь — про вогонь, в якій мовить, що все палає: душі, тіла, геть усе охоплено вогнем. Приблизно тоді ж Геракліт з Ефесу висловив думку, що все є вогнем.

Його закон не є законом аскетизму, оскільки для Будди