Читати книгу - "Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій"

блокує доступ до себе всьому «чужорідному», дослівно «сліпне» і «глухне» на все, що походить «з того боку» «залізної завіси», — в тому числі й на сам графічний вид «ненашої» латинки.

359

Гейне Г. К истории религии  и философии в Германии // Гейне Г. Полное собрание сочинений:  В 12 т. — Т. 7. — Москва-Ленинград: Б. и., 1936. — С. 128.

360

Див.: Там само. — С. 56—57.

361

Там само. — С. 20—21.

362

Там само. — С. 73.

363

Там само. — С. 74.

364

«У людині божество приходить до самосвідомости, і ця самосвідомість визначається знов-таки за посередництвом людини. Але це відбувається не в одиничному і не через одиничну людину, а в сукупності людей і через неї, в такий спосіб, що кожна людина обіймає й складає одну лиш частину бога-всесвіту, а всі люди в сукупності обіймають і складають цілісного бога-всесвіт в ідеї і в реальності. Кожний народ, імовірно, призначений пізнати й виразити певну частину цього бога-всесвіту, збагнути низку з'яв і втілити низку ідей у з'яві й передати вислід наступним народам, на які покладено подібну ж місію. Тому бог є істинний герой всесвітньої історії, вона ж є його безугавне мислення, безугавна дія, його слово, його діло, і можемо правно сказати про людство в його цілокупності, що воно є втілення бога!» (Там само. — С. 75–76).

365

Зрештою, Гайне й сам, нікуди не дінешся, походив із «третього стану» і дуже точно сказав про себе: «в моїх нинішніх релігійних переконаннях уже не живе догматика протестантизму, але незмінно живий його дух» (Там само. — С. 83).

366

Рисак О. О. Леся Українка: погляд з рубежу тисячоліть // Леся Українка і сучасність: Зб. наук, праць. — Луцьк: Б. в., 2003. — С. 219.

367

«Смердами» наймолодша сестра Лесі Українки, Ізидора Косач-Борисова, називала радянських лесезнавців 1930—1970-х pp., див. її лист до І. Стешенко від 28.02.1974 р. (Фонди Музею М. Старицького. — ВХ-6301).

368

Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — К.: Наук. думка, 1993. — С. 3.

369

У каталозі ВАК України мені вдалося виявити одну (sic!) дисертацію, хоч якось пов'язану з темою шляхти в модерній українській історії: Павлюк В. В. Вплив шляхетських родів  Волині на соціально-економічний та культурний розвиток краю в XIX ст. / Запорізький держ. ун-т. — Запоріжжя, 2000.

370

Див.: Ґелнер Е. Нації та націоналізм; Націоналізм / Пер. з англ. — К.: Таксон, 2003. Нагадаю, що націоналізм для Е. Ґелнера — це «політичний принцип, згідно з яким політична та національна одиниці мають збігатися» (С. 29); як такий, він є «глибоко закорінений у специфічних структурних потребах індустріального суспільства», і його «не можна вважати продуктом ані ідеологічного відхилення, ані надмірної емоційности. Хоча ті, хто бере в ньому участь, майже без винятку загалом не розуміють суті того, що вони роблять, але рух від того не перестає бути зовнішнім виявом глибинного впорядкування відносин між державою і культурою» (С. 67), кінцева мета якого — забезпечити ширену в суспільстві провідною верствою «високу культуру» власною політичною інфраструктурою, «політичним дахом». Між іншим, деякі недавні архівні публікації засвідчують, що принаймні лідери Старої Громади були навіть дуже свідомі «суті того, що роблять», і провадили свою працю над духовно-культурною деколонізацією України цілеспрямовано, планово і з розрахунку на кілька поколінь наперед (див. про це, напр.: Славінський М. Гортаючи сторінки життя // Славінський М. Заховаю в серці Україну. — С. 364—381).

371

Цит. за: Дорошенко Д. Володимир Антонович. — Прага: Український громадський видавничий фонд, 1942. — С. 85.

372

Ясно, що першочергову роль тут мало відігравати саме те духовне навчительство «сократичного типу», що на його заникання в сучасній індустріальній цивілізації так гірко нарікав Е. Фромм. Давно слід би зібрати докупи й випустити окремими виданнями спогади і учнів В. Антоновича, що вчащали до нього на Жилянську, і «кна-кон» із літературного гуртка Олени Пчілки, і тої «різночинської» молоді, що гуртувалась то у Є. Трегубова при Ґалаґанівській колегії, то «на Підвальній» у Старицьких, то у О. Кониського тощо, аби в повному обсязі реставрувати цей, прирожденний всякій шляхетській культурі, феномен «домашніх академій».

373

Попович М. В. Нарис історії культури України. — К.: АртЕк, 1998. — С. 500.

374

Як сказано в «Profession de foi…» «тарасівців»: «можемо й повинні єсьмо бути консеквентними в усьому українцями, родючи на народньому ґрунті усе, що вимагає від нас ідея відродження України, усе, що вимагає від нас всесвітній поступ. І поскільки ми поважаємо й шануємо щирих українофілів, наших батьків, постільки ми, свідомі українці, не бажаємо о дальший розвиток українофільського руху серед нашої суспільности» (Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріяли / Упор. Т. Гунчак і Р. Сольчаник. — Т. 1. — Б. м.: Сучасність, 1983. — С. 23). Пор. з листа юної Лесі Українки до М. Драгоманова від 17.03.1891 p.: «ми відкинули назву „українофіли“, а звемось просто українці, бо ми такими єсьмо, окрім всякого „фільства“» [10, 86], — думка немовби та сама, а от неприйняття форми різночинської маніфестації ровесників у юної Косачівни рішуче й категоричне: «Я не розумію тільки, як то людина може одважитись лізти в публіцистику та виголошувати різні profession de foi тоді, як їй по-настоящому треба ще багато учитись та придивлятись для того, щоб стати на людину похожою» [10,159–160]. Навіч, отже, конфлікт не ідейний, а таки глибший, культурний, — кажучи в термінах 1920-х, «Європи» з «Просвітою».

375

Ґелнер Е. Нації та націоналізм; Націоналізм. — С. 68.

376

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. — Т. 1. — С. 24.

377

3 матеріалів III відділення, за якими тепер (таки достоту як Рух Опору за протоколами ґестапо!) тільки й можемо старатись відновити цю етапну сторінку нашої історії, ясно видно, що Кирило-Мефодіївське братство організоване було за зразком українських масонських лож 1810-1820-х pp. (полтавська «Любов к істині», київська «Соединенных славян», ніколи не розкрите Лукашевичеве «Общество малороссов» з резиденцією в Борисполі, чиїм паролем було «Де сходить сонце? — В Чигирині» і до якого належав і сам лідер «малоросійських автономістів» князь М. Г. Рєпнін, і т. д., ширше про це див.: Єфремов С. Масонство на Україні // Єфремов С. Вибране: Ст. Наук, розвідки. Моногр. — К.: Наук, думка, 2002. — С. 689—703). Ядро такої ложі складала група об'єднаних присягою «посвячених» (з «братчиків» такими, судячи з виявлених при обшуку ритуальних перснів,