Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

все значно краще, ніж на місці нападу. Сили застосовувалися чималі. Сліди залишилися гарні. Відчуваю місце ритуалу. Попрацюю там і дам тобі більше інформації про нашого таємничого мага.

— Чудово. Не треба буде все кладовище обходити, щоб знайти місце. Ну що ж, ми чекаємо. Веди нас до нього, Веселе.

Місце ритуалу знайшли швидко. Воно було заховане між кількома невеликими склепами, що закривало його від сторонніх очей. По дорозі Атавхаї спеціальним знаком, магічною міткою, відзначав деякі могили. У них, за його словами, ворушилися недовикликані мерці. Їх пізніше слід було заспокоїти. На відміну від місця нападу на короля тут сліди магічного дійства не були приховані. Хоча той, хто проводив ритуал, і зруйнував пентаграму, розкидав магічні амулети, було помітно, що він поспішав і не став ховати все ретельно. Нік подивився в центр зруйнованої пентаграми та швидко відвернувся від побаченого. Так, цей новий світ був жорстокий, і він знав, що є основою Некромантії, але те, що було головними магічними предметами, вчиненого тут ритуалу, не могло не викликати огиду і гнів. У центрі, як зламана лялька, лежало тіло дитини з перерізаним горлом, а у вершинах, не до кінця стертої перевернутої пентаграми, були тільця вбитих кошенят.

На відміну від Ніка, який не міг на таке дивитися спокійно, Атавхаї і Магістр Весел приступили до своєї роботи, заради якої вони тут опинилися. Демон уважно вивчав магічні предмети, які використовував маг, разом з жертвами і лінії пентаграми, а Магістр, як завжди, закрив очі й шепотів заклинання.

Всі інші стояли поодаль, затамувавши подих, щоб не збивати та не заважати працювати магам. Весел закінчив раніше Атавхаї, але не перешкоджав демону перебирати амулети і магічні предмети.

— Знаєш, Веселе, що мене лякає? — почав говорити Атавхаї, розглядаючи предмети у себе на долонях. — Я б проводив ритуал саме так. Такі ж амулети, лінії, жертви. Як це не страшно, але схоже, це все-таки хтось із наших учнів. Але така сила, така кількість та й людське жертвоприношення.

— На жаль, ти правий, мій друже. Я теж це відчув. Мені знайомий цей магічний слід. Я не можу сказати, хто це, але те, що хтось із наших колишніх учнів, так точно.

— Але ти ж знаєш, що я ніколи не вчив їх використовувати людські жертви? — розгублено та мало не плачучи промовив, немов виправдовуючись, демон.

— Я знаю, Атавхаї. Значить, хтось навчив його цьому. Та й силу вклав у нього чималу. Зараз не час думати про це. Нам треба знайти і зупинити його.

— Так, так. Звичайно. Вибач. Ти все зробив? — почав заспокоюватися Атавхаї.

— Так. Я зробив магічний образ сили, — відповів Магістр Весел. — Зараз я тобі його передам, і ти зможеш побачити напрямок, де зараз знаходиться цей маг.

Мабуть, ця процедура була знайома обом і не один раз ними проводилася. Демон підійшов до маленького мага. Він намагався нахилитися до обличчя Весела, але різниця в розмірах не давала це зробити. Тоді демон опустився перед магом на коліна й наблизився до нього. Весел почав промовляти магічні заклинання. Через кілька секунд перед ним виникла невелика напівпрозора кулька, яка переливалася срібним і чорним. Маг промовив ще одне заклинання і кулька проникла у величезну червону голову демона. Атавхаї сіпнувся, повернув голову й ніби почав вдивлятися в щось закритими очима. Почулися слова ще одного заклинання і настала тиша. Атавхаї відкрив очі, але все ще вдивлявся у далечінь, ніби намагаючись щось розгледіти.

— Ну що, ти побачив його? — нетерпляче запитав Весел.

— Так. Напрямок знаю. Він від нас на відстані десь п’ятдесят-шістдесят кілометрів. У якійсь придорожній таверні.

— Ти побачив, хто він? І що за село?

— Ні, не встиг. Ти занадто рано розірвав зв’язок.

— Мені довелося, інакше він відчув би заклинання і що ми про нього знаємо.

— Нічого. Я вже знаю, куди нам треба їхати. Дорогою ще раз спробую перевірити.

— Якщо ти сам повториш заклинання, він точно дізнається, що за ним гоняться.

— Я постараюся це зробити якомога ближче до нього. Та й тепер, маючи його магічний слід, я буду його гнати хоч на край світу, але дістану цього гада.

— Ти не гарячкуй, — заспокоював демона Весел. — Ти ж бачиш, якою силою він зараз володіє. Тому просто так він тобі не здасться. Я тобі ще потрібен?

— Ні. Далі я сам. Візьму Ніка, Ластерка і частину його хлопців. Який би сильний він не був, думаю, впораємося. Тим більше, що, судячи з усього, тут при підготовці, а також при нападі він витратив більшу частину своєї магічної сили. Ти забирай Касталатуса, частину солдатів та повертайся в королівський замок. Розкажеш Магістру Дорінгу і королю, що нам вдалося дізнатися.

— Добре. Але ти будь обережний. Мені здається, що не такий простий цей маг, а також ті, хто за ним стоять.

— Ластерку, у тебе карти з собою? — почав швидко командувати Атавхаї.

— Так, звичайно, — відповів командер і дістав декілька карт.

— Дивися, як я встиг помітити, цей Некромант зараз знаходитися в якомусь селі на північний схід, десь шістдесят кілометрів звідси. Що у нас там по карті? Ага, два-три села потрапляють. Вже простіше. По дорозі, коли під’їдемо ближче, я ще раз спробую подивитися, де маг. Нам бажано встигнути знайти його до ночі. Боюся, що з настанням темряви нам набагато важче буде його схопити. Доведеться скакати дуже швидко і сподіватися, що він не вирушить далі в дорогу. Ластерку, візьми з собою чотирьох найкращих вершників, інших відправ з Магістром Веселом. А ти, Ніку, тримайся з усіх сил. Поїздка буде не