Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

це скінчиться тим, що я розділю його долю. І все-таки я спробую зробити все, що в людських силах.

— Ні, ні! — вигукнула вона в розпачі. — Нічого не роби, що може накликати на тебе небезпеку!

Але Пітер вийшов, не чекаючи на її відповідь.

Уночі Пітер сидів у потаємній кімнатці однієї з булочних Севільї. Крім нього, там було декілька чоловік — отець Енріке, тепер секретар найсвятішої інквізиції, зодягнутий як мирянин, Інеса, Бернальдес і старий єврей Ізраель із Гранади.

— Я привела його сюди, — мовила Інеса, показуючи на отця Енріке. — Не має значення, як мені вдалося це зробити. Але повірте, це було досить ризиковано і неприємно. А яка від цього користь?

— Ніякої користі, зухвало заявив отець Енріке, — окрім того, що я поклав до кишені десять золотих.

— Тисяча дублонів, якщо нашого друга врятують і якщо він залишиться здоровий і неушкоджений, — промовив Ізраель. — О боже мій! Подумай про це — тисяча дублонів!

Очі секретаря інквізиції засяяли.

— Вони б мені дуже згодились, — сказав він, — і пекло ще років десять цілком може обійтися без одного брудного єврея, але я не знаю, як це зробити. Я знаю інше: що вас усіх чекає його доля. Це страшний злочин — спроба підкупити служителя найсвятішої інквізиції.

Бернальдес зблід, Ізраель почав кусати нігті, але Інеса поплескала священика по плечу.

— Чи не задумав ти зрадити нас? — запитала вона своїм ніжним голоском. — Послухай мене, я дещо розуміюся на отрутах і клянусь тобі, якщо ти замислиш зле, то не мине й тижня, як ти в судомах перенесешся на той світ і ніхто ніколи не довідається, звідки потрапила в тебе отрута. Або я тебе заворожу — адже я недарма прожила дванадцять років серед маврів, — у тебе розпухне голова, висохне тіло і ти почнеш богохульствувати, не розуміючи, що кажеш, поки тебе з ганьбою не підсмажать на вогнищі.

— Мене заворожиш? — озвався отець Енріке з тремтінням у голосі. — Ти вже зробила це, інакше мене не було б тут.

— Тоді, якщо ти не хочеш опинитись на тому світі передчасно, — продовжувала Інеса, поплескуючи його ніжно по плечу, — думай, думай, шукай вихід, вірний слуго найсвятішої інквізиції.

— Тисяча золотих дублонів! Тисяча дублонів! — прокаркав старий Ізраель. — Але якщо ти не зумієш нічого зробити, то рано чи пізно, тепер чи через місяць, — смерть, смерть повільна й жорстока.

Тепер отець Енріке зовсім перелякався.

— Вам нічого боятися мене, — хрипко промовив він.

— Я рада, що ти нарешті нас зрозумів, мій друже, — почувся лагідний, глузливий голос Інеси, яка, ніби злий дух, увесь час стояла позаду ченця. Вона знову ніжно поплескала його по плечу, цього разу оголеним жалом кинджала. — А тепер швидше викладай свій план. Темніє, і всім святим людям час уже спати.

— У мене немає ніякого плану. Придумай сама! — сердито відповів священик.

— Добре, мій друже, дуже добре. Тоді я попрощаюся з тобою, бо навряд чи ми зустрінемось у цьому світі.

— Куди ти йдеш? — збентежено запитав він.

— У палац, до Морелла і до його друга та родича. Вислухай, що я тобі скажу. Я можу заслужити прощення за мою участь у весіллі, якщо я зможу довести, що один підлий священик знав, що чинить обман. Ну, а я можу довести це — ти, сподіваюсь, пам’ятаєш, що дав мені розписку, — а якщо я зроблю це, що станеться зі священиком, якого зненавидів іспанський гранд і його знатний родич?

— Я служитель найсвятішої інквізиції, ніхто не посміє зачепити мене! — вигукнув отець Енріке.

— Я гадаю, знайдуться люди, які підуть на ризик. Король, наприклад.

Отець Енріке безсило відкинувся на бильце стільця. Тепер він здогадався, кого мала на увазі Інеса, коли казала про знатного родича Морелла, і зрозумів, що потрапив до пастки.

— У неділю вранці, почав він глухим шепотінням, — процесія йтиме вулицями до театру, де читатимуть проповідь тим, хто повинен буде йти в Квемадеро. Близько восьмої години процесія ненадовго вийде на набережну, де буде мало глядачів, і тому дорога не охоронятиметься. Якщо дюжина сміливих хлопців, перевдягнених у селян, чекатиме там напоготові з човном, то, може, вони зуміють… — І отець Енріке замовк.

Тут уперше заговорив Пітер, який досі мовчав, стежачи за цією сценою.

— У такому випадку, превелебний отче, як ці сміливі хлопці зможуть розпізнати жертву, яку вони шукатимуть?

— Єретик Джон Кастелл, — відповів священик, — сидітиме на віслюку, зодягнутий у замарру86 і з овчини з намальованими на ній чортами та подобою палаючої голови. Все це дуже гарно намальовано, я вмію малювати й сам робив це. Крім того, в нього одного буде на шиї мотузка, за якою можна буде його розпізнати.

— Чому він сидітиме на віслюку? — люто спитав Пітер. — Тому, що ви його так катували, що він не може ходити?

— Ні, ні! — заперечив домініканець, зіщулившись під цим лютим поглядом. — Його жодного разу не катували, жодного повороту манкуедри, клянусь вам, сер лицар! Навіщо це — адже він відверто визнав себе мерзенним євреєм!

— Будь обачніший у висловах, мій друже, — перервала його Інеса, фамільярно поплескуючи його по плечу, — тут є люди, які по-іншому думають, ніж ви у вашому святому домі, але які вміють застосовувати манкуедру і можуть влаштувати добру дибу за допомогою дошки та одного чи двох коловоротів, що є в сусідній кімнаті. Виховуйте в собі шанобливість, високовчений священику, інакше, перш ніж залишити це місце, ви станете довші на цілий лікоть.

— Продовжуй, — наказав Пітер.

— Окрім того, — вів далі тремтячим голосом отець Енріке, — був наказ не катувати його. Інквізитори гадали — це було неправильно, звичайно, з їхнього боку, — що в нього є спільники, чиї імена він викаже,