Читати книгу - "Теорія літератури"

rape women and women men, where prostitution, betrayal, and sexual cynicism are the norm in human relations.

The most interesting voices are those which are free of the «prison house complex,» which aren’t turned to the past, and don’t rehearse the old myths or worship in the ancient temples, but instead breathe in the present. These belong mainly to a few women. They are more universal, without the note of rage animating their male colleagues. Most still rely on the patriarchal tradition in which they «sing» about the joys of motherhood, their love for their men, or the «tragic fate of Ukraine and Ukrainian women,» producing various «laments.» This offers male critics an excuse to unfairly group all women writers on the periphery of the traditionally masculine culture.

It’s harder for them to deal with those who don’t fit this stereotype, as, for example, Oksana Zabuzhko. Hers is the surest female, and feminist, voice to sound in Ukrainian culture in a decade. Intellectual, smart, and logical in her prose, in her poetry she speaks as a woman of feeling, even passion. Zabuzhko is concerned with feelings, and not with the tortured sex obsessing the prose of the most brilliant male writers, who seem as yet unprepared for feelings. In their work, sex is primarily a necessary distraction, as well as an occasion for linguistic byplay. For her sharpness, sincerity, and intensity of poetic feeling, Oksana Zabuzhko may be compared to Sylvia Plath, whom she has, incidentally, translated into Ukrainian.

«Youth is over,» said Andrukhovych nostalgically on the tenth anniversary of Bu-Ba-Bu. The new Ukrainian literature enjoyed a turbulent and ultimately lucky adolescence. What necessity it discovers as time moves on remains anyone’s guess.

1996

Translated by Askold Melnyczuk

Про Аскольда Мельничука

Аскольд Мельничук живе в Медфорді — одному з передмість Бостона, викладає в Бостонському університеті предмет, який називається «creative writing», що можна перекласти як творче, або літературне, письмо. Формально до Бостонського університету належить і літературний журнал «Agni», який заснував і впродовж двох десятиліть редаґує Мельничук. Журнал згуртував навколо себе цікаве літературне середовище. Його редколеґію й автуру складають головним чином письменники, середній вік яких становить між сорока і п’ятдесятьма роками, — тобто вони витворюють певне покоління в сучасній американській літературі. Як і Аскольд, вони дебютували приблизно двадцять років тому, — а сьогодні це покоління вже не просто помітне в американській літературі, а визначає сучасне її обличчя. В середовищі журналу особливо багато відомих поетів. Це — Роберт Пінскі, Лусі Брок-Бойдо, Том Слей, Сью Стандинґ, Ліам Ректор та інші. Можливо, пояснення особливого інтересу журналу до поезії полягає в тому, що його головний редактор сам починав як поет і далі активно виступає в цьому жанрі.

Пізніше додалися оповідання, які друкувалися в престижних літературних журналах, і, нарешті, 1994 р. вийшов перший роман Мельничука під назвою «Що сказано» («What is told»), високо оцінений американською критикою. В його основі лежала химерна й трагічна історія української галицької родини в XX столітті, яка почалася в Європі, а закінчилася в Америці і яку заторкнули всі катаклізми нашого віку. Історія розказана в характерному стилі Аскольда Мельничука, в якому іронія поєднана з ліризмом, навіть із деяким романтизмом, а трагізм — із м’яким гумором. Роман «Що сказано» опублікований 1996 р. українською мовою у харківському видавництві «Фоліо».

Сюжет роману Мельничука, його українська тематика були досить екзотичними для американського читача. І хоча критика зустріла роман дуже прихильно, особливо відзначивши сторінки стародавнього українського міфу, вигаданого, звичайно, автором і вкрапленого в канву оповіді, Аскольд жартував, що в наступному його романі слів «Україна» й «український» більше не буде. Яке ж було моє здивування, коли я почула початок твору, пропонованого сьогодні читачам «Сучасності», з уст самого автора під час його зустрічі зі студентами Української літньої школи Гарвардського університету 1996 р.

Аскольд пояснив мені пізніше, що це початок нового роману, який так само може вважатися оповіданням. Головний герой його — хлопчик, очима якого автор дивиться на світ. Він походить із родини українських еміґрантів, найцікавішою і найзагадковішою постаттю якої для героя є поет-візіонер Віктор. Мені важко сказати, наскільки глибоко знає Аскольд Мельничук історію української літературної еміґрації в Америці, однак у постаті його поета проглядається багато інших, цілком реальних поетів, таких, як Євген Маланюк або Тодось Осьмачка, Олекса Стефанович чи Олег Зуєвський. Загублені в чужому мовному і літературному середовищі, ці люди часто видавалися незрозумілими, для декого навіть смішними — як серед чужинців, так і серед своїх. Доля названих мною реальних письменників була милостивішою хіба лиш в тому, що їхні ні твори збереглися, хоча тільки сьогодні, мірою вивчення історії української еміґрації, стає ясно, як багато документів, листів, рукописів втратило, розгубило, занапастило байдуже оточення.

Від героя Мельничука Віктора не залишилося нічого, окрім туманних спогадів його племінника, котрий розмовляє іншою мовою, не розуміє світу, з якого прийшов Віктор, не втямить змісту уривків його писань, однак відчуває, що в тому світі було щось важливе, суттєве — таке, що не мусило б померти.

Загублений світ, представлений «відомим колись українським поетом», поступово почав оживати і в прозі самого Аскольда Мельничука, і в його редакторській діяльності. На сторінках «Agni» вже впродовж кількох років друкуються сучасні українські автори. Крім того, Мельничук був одним з упорядників та ініціаторів антології «З трьох світів: Нова українська література», яка вийшла в жовтні 1996 р. у видавництві «Zephyr Press» у Сомервілі (містечку, яке є районом Бостона).

Аскольд має ще один дар — приваблювати до себе талановитих людей. Коло його друзів чи не найцікавіше в бостонському літературному середовищі, котре, на загальну думку, є одним з найцікавіших в Америці. Я мала можливість спостерігати це коло один раз майже в повному його складі на презентації роману «Що сказано», яка відбулася 1994 р. в Бостонському університеті, у приміщенні театру, яким керує Нобелівський лауреат і один з патронів журналу «Agni» Дерек Волкот… Досить сказати, що представляв роман публіці Шеймус Гіні, котрий наступного року, як відомо, отримав Нобелівську премію з літератури. Театр був переповнений. Літературним знаменитостям і просто шанувальникам літератури не вистачало місць у залі, тому в проходах стояв чималий натовп. Ця імпреза остаточно перекреслила для мене популярний в наших краях міф, нібито в Америці літературу не люблять, не читають, а літературні вечори збирають менш як дюжину останніх, поодиноких диваків.

З творами Мельничука і їхніми