Читати книгу - "Квентін Дорвард"

я можу бути свідком його хоробрості як воїна, — зауважив Дюнуа.

— Але, — втрутився Кревкер, — хоч дядько може й шотландський дворянчик, це ще не значить, що його племінник також належить до дворянського роду.

— Він із дому Дорвардів, — сказав Крофорд, — він нащадок Аллена Дорварда, який був лордом сенешалем Шотландії.

— Ну, коли йдеться про Дорварда, — сказав де Кревкер, — я не заперечуватиму. Фортуна надто рішуче висловилася на його користь, щоб я міг боротися з примхами цієї високої дами. Але дивно, як ці шотландці від лорда до стайничого заступаються один за одного!

— Горяни — всі за одного, один за всіх, — відповів лорд Крофорд, сміючися з невдоволення гордого бургундця.

— Треба, проте, ще спитати, — задумливо сказав Карл, — як ставиться прекрасна графиня до цього щасливого шукача пригод.

— Присягаюся святою обіднею! — сказав де Кревкер. — У мене багато підстав гадати, що на цей раз вона залюбки коритиметься волі вашої високості. А втім, чого мені сердитися на цього юнака за його щастя? Адже ж це його розум, непохитність і відвага здобули йому багатство, титул і вроду.

Я вже відіслав був ці аркуші друкувати, закінчивши своє оповідання, як мені здавалося, чудовою і повчальною мораллю, що мала підбадьорити тих моїх білявих, блакитнооких, довгоногих і хоробрих духом земляків, які б надумали в наші неспокійні часи вирушити на пошуки щастя. Але мій давній приятель-цінитель, — один із тих, які віддають перевагу грудочці нерозталого цукру на дні чашки перед ароматом найкращого китайського чаю, — звернувся до мене з гіркими докорами, наполягаючи на тому, щоб я дав докладний опис весілля юного спадкоємця Глен-Гулакіна і прекрасної фламандської графині й розповів, які відбулися турніри з приводу такої видатної події і скільки на них було поламано списів, а також сповістив цікавим читачам точну кількість кремезних хлопчиків, що успадкували відвагу Квентіна Дорварда, і гарненьких дівчаток, обдарованих чарами Ізабелли де Круа. З першою ж поштою я відповів йому, що часи змінилися і парадні весілля тепер вийшли з моди. Колись, бувало, ще за моєї пам’яті, на весільний бенкет запрошували не тільки «п’ятнадцять друзів»[272] щасливого подружжя, але і почет молодої, що, як у «Старому моряку», «кивав головою» до ранку. У весільній кімнаті споживали сок-поссет[273], підкидали та ловили панчоху молодої і змагалися за те, щоб заволодіти її підв’язкою[274], і все це в присутності щасливої пари, яку Гімен зробив єдиною плоттю. Автори того періоду з похвальною ретельністю описували всі ці звичаї. Вони не забували розповісти про соромливий рум’янець молодої і захоплений погляд молодого, не минали ні одного діаманта в її волоссі, ані ґудзика на його вишиваній безрукавці, поки, нарешті, разом з Астреєю[275] випроваджували своїх героїв до опочивальні. Проте як мало все це нагадує скромність і простоту, які змушують наших теперішніх наречених (милі мої, соромливі дівчата!) уникати всякої парадності і галасу, захоплень та вихвалювань і, подібно до чесного Шенстона[276], — «шукати свободи в харчевні».

Для них, без усякого сумніву, докладна оповідь про всі церемонії, яких додержували під час весілля в п’ятнадцятому столітті, тепер видалася б зовсім недоречною. Ізабелла де Круа показалася б їм звичайною молочницею, яка доїть корів і робить найчорнішу роботу, бо навіть та, хоч би це було на паперті, відмовилася б від руки свого жениха — шевця, якби той запропонував їй faire des noces[277], як кажуть у Парижі, замість того щоб вирушити з нею в імперіалі поштової карети у весільну подорож інкогніто до Детфорда або Грініджа[278].

Але я більш нічого не розповідатиму про все це, а непомітно піду з весілля, як Аріосто пішов із весілля Анджеліки, і, отже, усі, хто бажає, матимуть можливість самі доповнити мою оповідь подробицями відповідно до свого смаку та уподобань.

Хай інший бард співа цей дивний спів, Як Бракемонт ворота відчинив, Коли шотландцю — слава і хвала! — Красу та графство подруга дала. Як, повернувшися з чужих земель, Знайшов у себе добрий корабель, Медорові ж індійське царство дав — Про це хтось інший краще б розказав.

Аріосто «Несамовитий Орландо»

Спів ХХХ. Станс 14.

КІНЕЦЬ ОПОВІДАННЯ ПРО КВЕНТІНА ДОРВАРДА

Примітки
1

Слова з статті «Становище робітничого класу в Англії».

(обратно) 2

Маркграф — титул феодала, володіння якого були в прикордонних, недавно завойованих землях.

(обратно) 3

Бургундія — країна на сході Франції. В той час, коли відбувалися події, описані в романі, герцогство Бургундське було наймогутнішою феодальною державою серед інших, певною мірою залежних від французького королівства. (Тут і далі примітки перекладачів).

(