Читати книгу - "Дюна"

внутрішніми чуттями кров із рани. Він відчув сліди снодійного на імператорському мечі. Пол налаштував власний метаболізм для боротьби з цією загрозою, щоб змінити молекули снодійного, але відчув сумніви. Вони приготували меч зі снодійним на клинку. Снодійне. Нічого особливого, щоб на нього реагував уловлювач отрути, але достатньо, щоб сповільнити м’язи, до яких воно торкалося. А його вороги заготували власні плани всередині планів, власний запас хитрощів.

І знову Фейд-Раута стрибнув, виставивши клинок уперед.

Усміх примерз до обличчя Пола. Він зробив повільний випад, неначе на нього справді подіяв наркотик, але останньої миті відскочив, штрикнувши руку нападника вістрям крис-ножа.

Фейд-Раута відскочив убік і геть, переклавши клинок у лівицю. І лише легка блідість на щоках видала біль від кислоти, яка проникла в рану від Полового ножа.

«А тепер хай завагається, — подумав Пол. — Нехай запідозрить отруту».

— Зрада! — заволав Фейд-Раута. — Він отруїв мене! Я відчуваю в руці отруту!

Скинувши маску мовчання, Пол мовив:

— Лише легка кислота у відповідь на снодійне в імператорському клинку.

Фейд-Раута відповів Полові холодною усмішкою і підняв ліву руку в насмішкуватому салюті. Та його очі палали люттю.

Пол переклав крис-ніж у ліву руку, щоб правильно повернутися до суперника. І знову вони кружляли й придивлялися.

Фейд-Раута почав зменшувати відстань, усе підсуваючись і високо тримаючи ножа. Лють читалася в примружених очах і стиснутих щелепах. Він ударив праворуч і вниз, і тоді суперники притиснулися один до одного, зчепившись ножами.

Пол, остерігаючись правого стегна Фейда-Раути, де, як він підозрював, було сховано голку, змусив його повернутися лівим боком. І ледь не пропустив голку, яка вискочила з-за пояса. Його попередив тільки порух Фейда-Раути вбік. Крихітне вістря розминулося з тілом Пола на міліметр.

У лівому стегні!

«Підступи всередині підступів, а в них — іще більші підступи», — нагадав собі Пол. Скориставшись навичками Бене Ґессерит, він розслабив м’язи, щоб спровокувати Фейд-Рауту, але необхідність уникати крихітного вістря, яке стирчало зі стегна ворога, змусила Пола відсахнутися, тож він не став у надійну стійку й важко впав на підлогу, а Фейд-Раута скочив на нього.

— Бачив голку на моєму стегні? — прошепотів Фейд-Раута. — Це твоя смерть, дурню. — І він почав повертатися, все ближче й ближче підсовуючи смертоносну голку. — Я паралізую твої м’язи, а ніж прикінчить тебе. Не лишиться і сліду, який видав би мене!

Пол напружився, прислухаючись до криків у власному мозку — усі його клітини вимагали, щоб він скористався кодовим словом, аби сповільнити Фейда-Рауту, і врятувався.

— Я не скажу цього! — видихнув Пол.

Фейд-Раута зиркнув на нього й на мить завагався. Полові вистачило цього, аби зауважити погану рівновагу в напружених м’язах суперника — й тоді вони помінялися місцями. Фейд- Раута лежав унизу, виставивши праве стегно. Він не міг повернутися через крихітну голку, яка встромилася в підлогу просто під ним.

Пол вивільнив ліву руку, використавши як змазку власну кров, і важко вдарив Фейда-Рауту ножем під щелепу. Лезо ввійшло просто в мозок. Фейд-Раута смикнувся і сконав, лежачи на боку, пришпилений до підлоги голкою.

Глибоко вдихнувши, щоб опанувати себе, Пол відштовхнувся і звівся на ноги. Він стояв над тілом, стискаючи в руці ножа, і навмисно повільно підвів очі, щоб подивитися на Імператора.

— Ваша Величносте, — сказав Пол. — Ваші лави втратили ще одного бійця. Може, годі вже шахрайства і претензій? Обговорімо все, як має бути? Ваша донька вийде за мене заміж, і так Атрід займе трон.

Імператор відвернувся і глянув на графа Фенрінґа. Їхні погляди перетнулися — сірі очі супроти зелених. Вони зараз подумали про те саме, адже така тривала єдність давала змогу порозумітися з одного погляду.

«Убий для мене цього вискочня, казав Імператор. Так, Атрід молодий і сильний — але він стомився від довгого бою і в будь-якому разі не зрівняється з тобою. Кинь йому зараз виклик… ти сам знаєш як. Убий його».

Фенрінґ повільно повертав голову, аж доки не глянув просто на Пола.

— Зроби це! — шипів Імператор.

Граф зосередився на Полові, спостерігаючи, як учила його леді Марґо з Бене Ґессерит, й усвідомлюючи таємницю й приховану велич у юному Атріді.

«Я міг би вбити його», — міркував Фенрінґ, знаючи це напевне.

Але щось у глибині власного нутра зупинило Хасиміра тоді, тому він лишень краєм ока побачив свої переваги над Полом — здатність сховатися від нього, потаємність і мотиви, які жодне людське око не здатне осягнути.

І Пол нарешті зрозумів, завдяки кипучому осердю часу, чому він ніколи не бачив Фенрінґа в пророчих павутинах. Фенрінґ був одним із тих, хто міг стати, майже Квізац Хадерахом, спотворений генетичним візерунком. Євнух, він зосередив увесь свій хист на потаємності та самотності. Глибинне співчуття до графа охопило Пола — перше братерство, яке коли-небудь відчував юнак.

Зрозумівши Полові почуття, Фенрінґ відказав:

— Ваша Величносте, я мушу відмовитися.

Гнів охопив Шаддама IV. За два кроки він пройшов крізь свій почет і щосили вдарив Фенрінґа в щелепу.

Струмінь темної крові залив графове обличчя. Дивлячись просто на Імператора, Фенрінґ заговорив підкреслено нейтрально:

— Ми були друзями, Ваша Величносте. Те, що я зараз роблю, пов’язано винятково з цією дружбою. Я пробачу вам удар.

Пол прочистив горло і мовив:

— Ваша Величносте, ми говорили про трон.

Імператор крутнувся і втупився в Пола.

— На троні сиджу я! — гарикнув він.

— Ви отримаєте трон на Салусі Секундус, — відказав Пол.

— Я склав зброю і прийшов сюди, повіривши твоїй присязі! — репетував Імператор. — Ти насмілюєшся погрожувати…

— Ваше життя в безпеці в моїй присутності, — сказав Пол. — Це пообіцяв Атрід. Але Муад’Діб відсилає вас на вашу ж планету-в’язницю. Та не бійтеся, Ваша Величносте. Я пом’якшу лютість того місця, як тільки зможу. Той світ стане садом, повним приємного затишку.

Коли мозок Імператора збагнув прихований сенс Полових слів, він зиркнув на юнака:

— Тепер ми бачимо справжні мотиви, — гарикнув.

— Саме так, — погодився Пол.

— А як щодо Арракіса? — запитав Імператор. — Іще один сад, повний приємного затишку?

— Муад’Діб дав слово фрименам, — сказав Пол. — Вода тут тектиме просто неба й зеленітимуть розкішні оази. Але також потрібно думати й про прянощі. Тому на Арракісі також завжди будуть і пустеля, і люті вітри, й випробовування, що гартують людей. Ми, фримени, маємо приказку: Бог створив Арракіс, щоб гартувати вірних. Не можна ж піти проти волі Бога.

Стара Правдомовиця, Превелебна Матір Ґай Єлена Могіям, тепер і сама побачила прихований зміст Полових слів. Побачивши спалахи джигаду, вона мовила:

— Ти не можеш розселити цих людей у всесвіті!

— Згадай про чарівні методи сардаукарів! — гарикнув у відповідь Пол.

— Ти