Читати книгу - "Сонети. Світовий сонет"

Так я, злякавшись власної любові, Явити справжніх почувань не зміг — Я затинавсь на палахтливім слові І викликав не співчуття, а сміх. То хай же розмовляють із тобою Мої книжки, хай з білого листа Те прозвучить нечутною мольбою, Чого не в змозі висловить уста. Ввійди в моє мовчання і зумій Очима наслухати голос мій. 24 Мій зір — художник, що працює вміло, Він образ твій в моїй душі створив, А рамою моє зробилось тіло: Хіба це не найкраща з перспектив? Дивись крізь майстра на його творіння, Пізнай, де правда, зрима не для всіх: В моїй робітні з вікон блискотіння — Це блиски сонця із очей твоїх. Дивись, що око створює для ока: Моє тебе малює, а твоє За шибку править — течія глибока Самих небес в мою майстерню б'є. Малюють виду лінії урочі, Але не бачать серця мої очі. 25 Хай зорі почестей і гордих звань Обранцям осявають людське грище; Мені ж не дано цих тріумфувань, Я тішусь тим, що сам ціню найвище. Допоки сяє, ніби сонце, князь, — Цвіте, мов сонях, фаворит престолу, Та глянь, над пругом хмара піднялась — І в'яне цвіт, і хилиться додолу. В ста битвах переможець-воївник Водив звитяжні, меченосні лави, Та раз програв, і вже назавжди зник, Бо викреслений він із книги слави. А я щасливий, що люблю: мене Ніхто з мойого місця не зіпхне. 26 Володарю мойого почування, В моїх обов'язках — твої права, Я шлю тобі це писане послання Як твій слуга, а не гравець в слова. За бідністю свого ума я стежу — Він одягти моїх думок не зміг, Та сподіваюсь — ти даси одежу Для голих мислей і чуттів моїх. Коли ж зоря, що вказує дорогу, Теплом і світлом душу овійне, Дасть одяг, і вбере нагу і вбогу Мою любов, і звеселить мене, Тоді явлю я слово довгождане, А поки що прийми і це, мій пане. 27 Трудом знесилений, лежу в постелі, Спочинку прагну, стомлений з доріг, Але долаю знов пустелі й скелі — Бреду шляхами помислів своїх. До тебе всі думки мої гарячі Йдуть, як прочани, — їх не перейму; Я бачу те, що бачать і незрячі, Віч не стуливши, дивлячись у тьму. Душі моєї рятівливим оком Тебе шукаю, як сліпець, — сліпма; Ти входиш в темінь непочутним кроком, — І по-новому світиться пітьма. Вдень — тіло, а вночі — думки в роботі, Нема спочинку ні душі, ні плоті. 28