Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

мабуть, передали з кимось. Я підняв доповіді наших агентів, восени 1914 року на хутір приходив якийсь залізничник. Його мобілізували, але відпустили на пологи дружини. Залізничник працював над побудовою нової колії до Львова. Там ви могли зустрітися. Може, це був хтось інший, не має значення, головне — що ви зробили можливим секретний зв’язок просто у нас під носом! Те саме було і з Грунею, якій ви теж надсилали листівки з порожніми підписами. Ми так старанно їх вивчали, але ніхто не здогадався подивитися на конверти!

Він зареготав, підскочив, заходив по кімнаті, аж підстрибував.

— Але я здогадався! Я викрив вас, Іване Карповичу! Викрив! Я розплутав весь ваш план, дізнався про всі подробиці вашої гри, роздобув докази! Я переграв вас, Іване Карповичу!

— Як скажете, ваша благородь, — розвів я руками.

— Але я розумів, що насправді цей конверт важливий для мене. Для мого тупоголового керівництва це фільчина грамота! І якщо я зроблю доповідь, то мені просто не повірять. Їм зручніше вважати вас дурником, якого вони контролюють. Тому я вирішив прийти до вас, Іване Карповичу.

— Для чого, ваша благородь? — спитав я, але Форсов наче і не чув мене.

— Але я подумав, що не варто сідати за один стіл із таким гравцем, як ви, якщо не маєш дуже хороших козирів. І я знайшов їх, Іване Карповичу, знайшов! — Він зареготав. — Знайшов! Ось мій козир! — він показав фотографію. — Молода співачка, перед якою почали відчинятися двері найкращих залів Москви і яку протегує сама Ксенія Пяльцева, найкращий голос імперії. Здається, колись ви дуже допомогли Ксенії! Така гучна була історія з діамантом «Зірка Сходу»! Тепер вона допомогла вам, так, Іване Карповичу?

— Не можу знати.

— Ось де ви сховали свою солодкоголосу козачку! У Туапсе вона була Женев’єва, за документами Настя, у Москві вона ж стала Мальвою. Змінила зачіску, вивчила російський репертуар. Це ж так схоже на вас, Іване Карповичу! Ховати на очах у тих, хто шукатиме! Ви ж просто знущалися з нас! Але, Іване Карповичу, можливо, вам і неприємно це визнавати, та вам доведеться змиритися з тим, що у вас з’явився суперник, який грає не гірше за вас, геній вашого масштабу! Розумієте?

— Ні, ваша благородь.

— Я переграв вас, Іване Карповичу! Ви так красиво зістрибнули з цілої купи гачків, але я підсік вас. На цю Женев’єву-Настю-Мальву! Ви ж так не любите, коли жінок кривдять. А та козачка в моїх руках, я можу зробити з нею все, що захочу! Розумієте, Іване Карповичу? Ви тікали, вперто і успішно, але лише для того, щоб потрапити мені в руки!

— Що ви хочете? — спитав я.

— І я схопив вас, Іване Карповичу, схопив міцно, надійно, стиснув пальці на ваших зябрах! Ви думали, що обдурите всіх, але не врахували, що вас перестріну я!

— Що ви хочете?

— А тепер я поклав вас на лопатки і приставив гострий ніж до вашого горла! І ви нікуди не дінетеся! Шах і мат! Найкращий сищик імперії програв! Я загнав вас у кут, Іване Карповичу, я побачив вас наскрізь, розгадав всі ваші задуми! — Він носився по кімнаті, махав руками, підстрибував, захлинався від захоплення власною хитрістю.

— Що ви хочете?

— Тепер, Іване Карповичу, ви працюватимете на мене! Робитимете те, що я скажу, інакше я вас знищу! Чуєте? І хай тільки ви спробуєте ухилитися, я одразу ж покараю вас! Чуєте? Я тримаю вас у своїх руках і коли схочу, то на одну долоню поставлю, а другою приб’ю! Я знаю, що ви знаєте це! І ви розсудлива людина! Ви розумієте, що програли і що у вас немає жодного шансу вислизнути з моєї пастки! Тепер слухайте мої умови. По-перше, гроші. Десять тисяч до кінця тижня і потім три тисячі рублів щомісяця. По-друге, ви знову починаєте писати оповідки про свої пригоди. У вас з’являється новий товариш — пан Фірс, англійський підданий. Спочатку ви дієте на рівних, а потім Фірс починає заступати вас. Усі оповідки, які ви напишете, спочатку віддаватимете мені, я їх читатиму і редагуватиму за необхідності. По-третє, ви повертаєтеся з гір, де за вами важко стежити, до санаторію. У Коктебель. Мусите жити там і їздити кудись лише з мого дозволу! По-четверте, ви мусите прибрати капітана Корякіна. Він мені заважає. Дуже акуратно прибрати, щоб це був наче нещасний випадок. Після чого вашим куратором стану я. Все зрозуміло? Я переміг вас, Іване Карповичу! Найкращого сищика імперії! Генія інтриг! Я знищив вас! Перевершив ваш хитрий, але мужицький розум! Я...

Він нависав наді мною, переможно дивився на мене, виголошував слова своєї перемоги й не чекав ножа по горлянці. Поточився і впав. Хрипів на підлозі. В його очах був подив і переляк.

— Який же ти дурний, капітане! Якби ти побачив барліг ведмедя, ти б став шуряти туди кілком? Чи засовувати голову в осине гніздо? Або наступати босою ногою на змію? Ні! Але чого ж ти вирішив полізти до мене? Чи ти не знаєш, що людину не можна заганяти у кут, бо тоді вона стає здатна на будь-що? Ти добре грав у ці шахи з розумуванням, але ти забув, що в житті шахи можуть закінчитися тим, що один гравець дасть дошкою по голові другому! А ти був не готовий для цього. Ти ж бачив, чим закінчувалися спроби людей грати зі мною! Але ти поліз грати, бо думав, що найрозумніший! Ти ж сам казав, що у мить тріумфу треба подумати, де ти програєш! А ти не подумав!

Капітан кахкав на підлозі. Я почав переглядати його речі.

— О, коньяк. Пан капітан збиралися добре відсвяткувати свою перемогу? Спорожню пляшки, нехай всі думають, що ти набрався. Так, ось твої документи. Думаю, що ти записався у готелі під чужим прізвищем. Цю ж поїздку тримав у таємниці, не сказав ані колегам, ані знайомим, куди їдеш. Тут оселився у кімнаті, передав мені записку і чекав. Ну й добре, нехай твоє прізвище не буде нікому відоме. Якийсь безвісний відпочивальник, що набрався коньяку, пішов купатися і втонув. Я кину твоє тіло у море, де тобою ласуватимуть краби. Хоча ні, до моря важко пройти непоміченим. Хай краще трапиться пожежа. Будівля дерев’яна, кримське сонце висушило її, це прекрасний сірник, який запалає і забере з собою таємницю твоєї загибелі, капітане. Поліція проведе мляве розслідування, встановить, що