Читати книгу - "Маятник Фуко"

має на собі той самий піджак-блезер. На щастя, уже без бордової краватки.

Коли він намагався ще раз відтворити хід подій, задзвонив телефон. Незнайомий чужоземний голос із немовби балканським акцентом. Говорив медоплинно, як той, хто непричетний до справи, хто говорить лише від доброго серця. Бідолашний пан Бельбо, говорив він, опинився в неприємній історії. Ніколи не слід брати на себе роль чийогось кур’єра, не перевіривши вмісту пакунка. Буде непереливки, якщо хтось донесе поліції, що синьйор Бельбо і є тим незнайомцем з місця номер 45.

Звісна річ, можна уникнути такого крайнього кроку, якщо лише Бельбо погодиться на співпрацю. Приміром, якщо він скаже, де карта тамплієрів. А оскільки Мілан став гарячим місцем, адже всі знають, що терорист, який хотів підірвати потяг, вирушив саме з Мілану, було б обачніше перенести вирішення справи на нейтральну територію, скажімо, до Парижу. Чому б не домовитися про зустріч у книгарні Слоан, вулиця Мантікор 3, десь на цьому тижні? Але, мабуть, Бельбо ліпше вирушити негайно ж, поки хтось його не впізнав. Книгарня Слоан, вулиця Мантікор 3. Опівдні, в середу 20 червня, він зустріне там знайоме обличчя, того бородатого добродія, з яким він так приємно спілкувався у потягу. Той скаже йому, де знайти інших друзів, а відтак помалу, в доброму товаристві, якраз вчасно до дня літнього сонцестояння, він урешті-решт розкаже те, що знає, і все закінчиться без стресів. Вулиця Мантікор, будинок 3, легко запам’ятати.

109

Сен-Жермен… Вельми витончений і дотепний… Він твердив, що володіє всіма таємницями… Для своїх явлень він часто використовував те знамените магічне дзеркало, яке причинилося до його слави… Позаяк за допомогою катоптричних ефектів він викликав потрібні тіні і їх майже завжди впізнавали, його зв’язок з іншим світом був справою доведеною.

(Le Coulteux de Canteleu, Les sectes et les sociétés secrètes, Paris, Didier, 1863, pp. 170–171)

Бельбо відчув, що його справи кепські. Все було ясно. Альє вважав, що його історія правдива, він хотів карту, зорганізував йому пастку, і тепер тримав його в кулаці. Або Бельбо поїде до Парижу, щоб розповісти те, чого він не знав (але про те, що він нічого не знав, знав лише він, я виїхав, не залишивши адреси, Діоталлеві був при смерті), або матиме на плечах усі поліційні загони Італії.

Чи можливо, щоб Альє понизився до такої брудної гри? Яка йому від неї користь? Треба взяти цього старого навіженця за комір і притягти до поліційного відділка, лише так Бельбо міг вийти з цієї історії.

Він узяв таксі й поїхав до вілли поблизу площі Піола. Вікна були зачинені, а на брамі — оголошення агенції нерухомости: ДО ВИНАЙМУ. Всі збожеволіли, таж Альє мешкав тут ще тиждень тому, Бельбо йому телефонував. Він подзвонив у двері сусідньої вілли. «Той пан? Таж якраз учора він кудись переїхав. Не знаю куди, я знав його лише з вигляду, то була дуже стримана особа, і, гадаю, він постійно подорожував».

Не зоставалося нічого іншого, як звернутися до агенції. Але там про Альє ніколи й не чули. Свого часу віллу винайняла одна французька фірма. Плата регулярно надходила через банк. Договір про винайм було розірвано у добовий строк, від застави вони відмовилися. Всі справи агенція залагоджувала через листування з паном на прізвище Раґоцкі. Більше нічого там не знали.

Цього не могло бути. Ракоскі чи Раґоцкі, чи як його там, таємничий одвідувач полковника, якого розшукував хитрий Де Анджеліс та Інтерпол, гуляв собі по світі, винаймаючи нерухомість. У нашій історії Ракоскі зі справи Арденті був перевтіленням Рачковського з Охрани, а той — перевтіленням того самого Сен-Жермена. Але що то має спільного з Альє?

Бельбо пішов до офісу, піднявся сходами, наче злодій, і замкнувся у своїй кімнаті. Він намагався все обміркувати.

Тут було від чого втратити розум, і Бельбо був упевнений, що втратив його вже давно. І не було нікого, кому він міг би звіритися. Тоді, витираючи собі піт із чола, він майже машинально, навіть не усвідомлюючи, що робить, почав гортати рукописи на столі, які надійшли минулого дня, і раптом на початку сторінки побачив прізвище Альє.

Він подивився на назву машинопису. Невеликий опус якогось пересічного дияволіста, Правда про Графа де Сен-Жермена. Він повернувся до тієї сторінки. Там йшлося, з посиланнями на біографію Шакорнака, про те, що Клод-Луї де Сен-Жермен з’являвся під різними іменами — месьє де Сюрмон, граф Солтикоф, містер Велдан, маркіз де Бельмар, князь Ракоці або Раґозкі тощо, але його родовими іменами були граф де Сен-Мартен та маркіз Альє, від п’ємонтської посілости його предків.

Чудово, тепер Бельбо міг бути спокійним. Не лише його розшукують за тероризм, і він не має надії на порятунок, не лише План існує, не лише Альє зник упродовж двох днів, але й на додачу виявляється, що він був не міфоманом, а справжнім безсмертним графом Сен-Жерменом, і навіть не робив нічого, аби це приховати. Єдиною справжньою річчю у тому вирі неправди, яка виходила на поверхню, було його прізвище. А може, й ні, його прізвище теж було фальшиве, Альє не був ніяким Альє, але не мало значення, ким він був насправді, адже фактично вже впродовж багатьох років він поводив себе як персонаж історії, яку ми вигадали набагато пізніше.

У будь-якому випадку, альтернатив у Бельбо не було. Оскільки Альє зник, Бельбо не міг показати поліції того, хто дав йому валізку. А якби поліція йому й повірила, могло б виявитися, що він одержав валізку від людини, розшукуваної за вбивство, людини, що її послугами як консультанта він користувався вже принаймні два роки. Гарне алібі.

Але щоб зрозуміти всю цю історію — яка вже сама собою достатньо скидалася на сюжет для роману — і щоб переконати поліцію прийняти її за щиру правду, треба було припустити існування ще одної історії, яка виходила за всякі межі, навіть за межі вигадки.

Тобто що вигаданий нами План, у своїх найменших подробицях разом із навіженими фінальними пошуками карти, збігався із справжнім планом, у який уже були замішані Альє, Ракоскі, Рачковський, Раґоцкі, бородатий добродій, ТРЕС, геть чисто всі, аж до тамплієрів із Провену. І що полковник мав рацію. Але з цього випливало, що він, маючи рацію, помилявся, адже в кінцевому рахунку наш План був відмінний від його плану, і якщо правдивим був його план, не міг бути правдивим наш, і навпаки, отже, якщо мали рацію ми, то навіщо було Ракоскі десять