Читати книгу - "Історія України. Посібник"

виробництва) становила 70 %, а групи «Б» (галузі, що виробляють предмети споживання) — 30 %, тоді як у США промислова продукція групи «Б» становить майже 70 %. Це означало орієнтацію української економіки не на людину, а на виробництво заради виробництва.

Істотні диспропорції існували й у територіальному розміщенні виробничих сил. Так, рівень економічного розвитку центру і заходу України був майже вдвічі нижчим, ніж Подніпров'я і Донбасу. Успадкована структура республіканської економіки базувалася на принципі незавершеності. Майже 80 % усього виробництва в Україні не мало закінченого технологічного циклу, а значить, залежало від імпорту комплектуючих виробів і сировини. Саме тому ще у листопаді 1991 р. українські підприємства мали постійні господарські зв'язки з 33 тис. підприємств інших республік. У цей період лише зв'язки з Росією забезпечували 67,3 % виробництва кінцевого продукту промисловістю України.

Українська економіка була надто мілітаризована. Свого часу на воєнні цілі витрачалося майже 35 % союзного бюджету. Вагома частка цих коштів вкладалася в промисловість України. Тому в республіці після розпаду СРСР залишилося майже 30 % союзного воєнно-промислового комплексу (ВПК), до 80 % підприємств машинобудівних галузей були втягнуті у виробництво зброї. Зосередження в Україні значного потенціалу ВПК Радянського Союзу мало суперечливі наслідки. З одного боку, це зміцнювало економічний потенціал республіки якісним обладнанням, новітніми технологіями, кваліфікованими кадрами, з іншого — суттєво ускладнювало вирішення проблеми конверсії.

Перетворення України ще з 20-х років на одну з основних промислових баз СРСР призвело до значного погіршення екологічної ситуації в республіці. Непродумана концентрація металургійних, хімічних, енергетичних підприємств майже в усіх середніх та великих містах, шкідливі викиди в атмосферу, забруднення підземних та наземних вод, Чорнобильська аварія, невиправдана економія витрат на охорону природи поставили Україну в сфері екології на межу катастрофи.

Можливості України в економіці значною мірою визначались і дією соціально-психологічних чинників. У радянські часи поряд з культом дисципліни та відповідальності, що став необхідною умовою функціонування командної системи, було сформовано психологічний клімат колективної пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистих.

Таке становище в народному господарстві зумовило слабші стартові можливості України порівняно з багатьма іншими республіками. Це засвідчує офіційна статистика за 1990 р. У цей час за розмірами валового національного продукту на душу населення наша республіка займала 7 місце, а за розмірами національного багатства на душу населення — 6 місце серед республік колишнього СРСР. За продуктивністю праці в промисловості Україна була на 9 місці, а у сільському господарстві ділила з Росією 5–6 місця.

Деформована структура господарського комплексу, що дісталася в спадок від колишнього СРСР у поєднанні з недосконалою організацією державної влади в Україні, незавершеністю розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками суттєво ускладнила державотворчий процес на початковому етапі. Республіка цього періоду, за влучним висловом фахівців, була, з одного боку, Гуллівером з потужними м'язами — значним промисловим потенціалом, що працював колись на весь СРСР, з іншого — Хлопчиком-мізинчиком з мініатюрним кістяком, без досвіду самостійного і самодостатнього існування, без чіткої концепції державотворення. Нежиттєздатність цього потворного монстра була цілком очевидною. Тому специфічною рисою початкового етапу державотворення в Україні була нагальна необхідність радикальних, нестандартних рішень і дій.

На перших порах керівництво України покладало значні надії на допомогу західних держав, але після формального визнання її незалежності відбулося певне дистанціювання Заходу. Забезпечивши власні потреби у військово-політичній сфері, західні країни на деякий час втратили інтерес до розвитку держав СНД, сконцентрувавши свою увагу на власних проблемах: США — на президентських виборах, Німеччина — на питаннях внутрішньої консолідації, Японія — на чотирьох островах Курильської гряди. А фінансова допомога використовувалася Заходом як своєрідний «важіль тиску» на Україну щодо ядерного роззброєння. Зазначимо, що за обсягом американської допомоги в 1992/1993 фінансовому році (з розрахунку на душу населення) Україна перебувала на десятому місці серед країн СНД, майже втричі поступаючись Росії.

Отже, на початковому етапі державотворення в Україні перебіг цього процесу значною мірою визначали такі чинники: непідготовленість українського суспільства до державотворчих дій; успадкована від колишнього СРСР деформована структура народногосподарського комплексу; значний, але незбалансований природно-ресурсний потенціал; недосконала організація державної влади в республіці, незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади; певне дистанціювання Заходу після формального визнання незалежності України.

19.2. Становлення владних структур

Проголошена незалежність надзвичайно гостро поставила питання про розбудову держави. Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності. Важливими віхами на цьому шляху стали:

1. Фіксація кордонів. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України», який проголошував недоторканість кордонів, визначав порядок їхньої охорони та правила переходу. 12 грудня цього ж року з метою гарантування економічної безпеки республіки Президент України підписав Указ «Про утворення державного митного комітету України».

2. Визначення громадянства. 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України». Відповідно до цього Закону громадянство надавалось усім, хто проживав на території республіки, незалежно від соціального стану, статі, політичних та релігійних поглядів, хто не являвся на момент набуття чинності Закону громадянином інших держав і не заперечував проти отримання громадянства України.

3. Визнання національної символіки як державної. У січні—лютому 1992 р. низкою постанов Верховна Рада затвердила державним гімном мелодію М. Вербицького «Ще не вмерла Україна», синьо-жовте знамено — державним прапором, а тризуб — малим гербом України.

4. Запровадження власної грошової одиниці. З метою виходу з рубльової зони в 1992 р. на території республіки було започатковано обіг купонів багаторазового використання, а 2 вересня 1996 р. відповідно до Указу Президента на зміну купону прийшла справжня національна валюта — гривня.

На початковому етапі самостійного існування для України стратегічно важливим завданням було створення власних збройних сил — гаранта захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суверенітету країни. 24 серпня 1991 р. було розпочато процес визначення і створення механізму захисту української державності. Вже 11 жовтня 1991 р. Верховна Рада затвердила концепцію оборони та розбудови Збройних сил України. У цьому документі констатувалося прагнення України стати нейтральною, без'ядерною, позаблоковою державою. Обороноздатність за таких умов мала бути забезпечена створенням власних збройних сил. Згідно з концепцією цей процес розгортався шляхом поетапного скорочення і послідовного переформування військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, окремої армії протиповітряної оборони, повітряних армій та Чорноморського флоту. Чисельність збройних сил повинна не перевищувати 0,8–0,9 % від чисельності населення України (420–440 тис. осіб). Військові асигнування мають становити 4–5 % державного бюджету.

Нового імпульсу розбудові армії надав референдум 1 грудня 1991 р. Вже 6 грудня побачив світ Закон «Про Збройні сили України», у якому Україна як незалежна держава і суб'єкт міжнародного права офіційно проголошувала створення власних збройних сил.

Пакет Законів, які було прийнято надалі