Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

Я її не лякаю, але зараз ми висимо над прірвою. Один необережний рух – зірвемося.

І це не її вина, що зависли. Але так. Я справді чекаю від неї прийняти мене таким, яким я є.

З усіма, блять, чортами. Вони житимуть у мені завжди. Просто їй я їх не покажу.

Я завжди пиздитимуся не на життя, а на смерть. Я завжди буду готовий рвати зв'язки і людей. Я не зраджу її, нашу сім'ю та свої принципи, хай вони не такі вже бездоганні, як, можливо, хотілося б.

Їй точно хотілося б. Мені… Я трохи довше живу у цьому світі.

Я закінчу із справами. Передам матеріали до судів. Її брата відпустять. Вона мені дитину народить.

Все буде. Все, блять, буде. Тільки потерпи ти, ханим. Потерпи, Струмочок.

Я мав сказати це їй два вечори тому, коли пообіцяв, що поговоримо нормально. Але навіть додому не потрапив. Довбуча робота. Сьогодні може бути також не потраплю. Мариную її.

Несправедливо це, розумію.

Але одна з наук, яку засвоюєш лише з досвідом та віком: майже ніколи не виходить так, як планував. Просто не сподівайся.

Я міг би зателефонувати вже сто разів. Запитати, як справи. Пообіцяти, що сьогодні достеменно. Але не роблю цього.

Не тому, що дресирую. Її за мене чудово видресував батько. Але мною керує інше: не хочу даремно обнадіювати. Це нечесно, до того ж жорстоко.

А от коли згадую про нього – лють прокидається у самому. До її сім'ї в мене купа претензії. Кілька разів ловив себе на тому, що прокидаюся раніше, мучаюся безсонням і дивлюся, як вона спить.

А потім уявляю, що на чужій подушці. Що хтось би взяв силою. Що хтось би користувався лагідністю. Не кохав. Не оберігав. Не хотів стати кращим для неї. А її у своє лайно. Все глибше. І глибше. І що вона? Змирялася б. Шукала втіху в дітях. Життя своє поклало на нелюбов, хоча створена була тільки для неї.

Але може всі мої роздуми – це суцільний лютий егоїзм. Мені важливо думати, що зі мною вона проживе своє найкраще життя. Тому що я з нею – так.

Закінчу тут і звалимо нахуй. Їй в мене сподобалося. Житимемо там. Не хочу, щоб рідня простягала до неї свої руки. Вона м'яка, вони нею користуються.

Та я й сам хороший – порадив спробувати налагодити спілкування. Навіщо, Айдаре? От навіщо? Там же одразу було зрозуміло, що треба рвати. Але вона б не змогла. Напевно, тому легенько підштовхнув у спину в той бік, у який її тягнуло. З цього вийшла ведмежа послуга. Далі спробуємо інакше. Вдалині їй буде легше. А впливати на неї складніше.

Те, що йому впливати я більше не дам – факт. Я не впевнений, що Айка це розуміє. Швидше за все ні, надто жорстоко. Але саме зараз відбувається те, навіщо її мені віддали.

Її батько вже кілька разів звертався до мене. У Мехті-аг'а були плани. Потрібна була моя підтримка. В обличчя, що він іде зі своїми планами нахуй, я не говорив. Але, як здавалося, зрозуміти давав: проїбався з очікуваннями в цій угоді він, а не я чи його донька. Це мало стати повчальним. Але не всі люди здатні вчитися.

Дістати їхнього сина я зобов'язаний. Знову врятувати від ганьби. Я взагалі життя повинен покласти на те, щоб Мехті-аг'а нарешті досяг заслужених вершин загальної поваги.

Не знаю, він завжди був таким гівном або став з віком, але й розбиратися не хочу. Хочу тільки щоб Айка по можливості прожила своє життя без цих думок.

Колись ми з моїм батьком не зійшлися в поглядаї. Він теж чекав, що я слухняно гнутимуся. Я не став. Згодом багато думав, що може даремно? Досі часто думаю, що там може й дарма. Але тут… Не може репутація бути важливішою за дітей. Не може й усе тут.

Беру зі столу телефон та прокручую в руках. Мене час від часу тягне все ж таки набрати Айлін. Покликати її на обід. Спокутувати перед дружиною провину за те, що вже явно мій особистий косяк і удар.

З Інгою не варто було зустрічатися. Я ж знав, що не варто. Вона наполягла. Дуже попросила. Повівся. Ми розійшлися без претензій, зберігши одне про одного цілком теплі почуття. Вона мене не розчарувала. За її словами, я її також. Хіба що тим, що спав із нею, будучи одруженим. Мудак я, так. Вона сказала, я згоден.

Інга – не тварюка і не сука. Вона була заміжня один раз і по великій любові. Чоловіка вбили. Бізнес залишився їй. Вона своє серце закопала разом із тілом чоловіка в тій же могилі, це видно було і відчувалося, але ми з нею все ж таки зійшлися. Напевно, саме тому, що хотіли одного й того ж. Тягнуло нас одне до одного однаково.

І обірвати було легко. 

Інга не з тих, хто ходить навколо. Сказала прямо: під мене добряче копають. Небезпечно копають. Розглядають варіанти навіть до фізичного усунення. Зізналася, що вона за мене боїться і на місці моєї дружини давно бахнула б чимось по голові і відправила до лікарні.

Я посміявся. Їй не сподобалося. Вона хвилюється. Щиро. Але що мені зробити, якщо я все і сам знаю і вважаю свої ризики виправданими?

Ми з нею не спимо і більше ніколи не будемо, але вона щосили намагалася мене вмовити не робити дурниць.

Вночі те саме по-своєму намагалася зробити Айлін. І нехай вони діяли по-різному. Одна – з урахуванням життєвої мудрості, друга – щиро і зачіпаючи значно сильніше, відповідь для обох у мене одна. Ні.