Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

Але темний удавав, що не чує мене і гнув свою лінію:

– Ти народиш мені сина, може двох. А після, я тебе заріжу як свиню. Віддам на заклання жрицям нашого храму. Ти думаєш, що робиш мені боляче? Та хто ти таке, дівча?!

– Я з роду Сонценосних, а ти – безрідна тварюка, яка щось собі придумала, – я плюнула собі під ноги. – Ось так я чиню з такими як ти.

Одноокий різким рухом руки вдарив Васю ребром по шиї, детектив упав, а я не встигла пригнутися – Яарн схопив мене за грудки і притягнув до себе. На виручку кинувся Лікраніель, але його швидко знерухомив маг, накинувши темне заклинання, яке обплутало ноги й руки Ліка, немов товста чорна змія.

Яарн підійняв мене над підлогою, ноги бовталися у повітрі. Плащ і кофтинка затріщали. Єдине око витріщилося на мене. Але я з презирством дивилася на темного, готуючись плюнути в обличчя.

– Тільки спробуй, – зловісно просичав він, – я вирву твоє серце і допоки ти будеш помирати, з’їм його на твоїх очах.

– Фу! – продовжувала грубити я. Де ж кажани з Шафраном, коли вони так потрібні? Де хлопці? Чому їх так довго немає? Чи вони потрапили в пастку? – Не думала, що ти людожер.

Ми дивилися один на одного так, немов тренувалися – хто кого спопелить поглядом. Яарн повільно опустив мене на підлогу, підібрався і хотів щось сказати, як я почула ззаду: шшах– шшах! Дві стріли пронизали повітря, зачепивши лише моє волосся. Обидва найманці звалилися на підлогу, а в їхніх шиях стирчали стріли зі знайомим пір'ям. За кілька митей у темряві проявився силует Скріраніеля, який тримав напоготові ще одну стрілу, але вона не знадобилася. Ту’Ан-Ех закотив очі й випустив дух. Яарн же спробував висмикнути стрілу з горла, але в нього нічого не вийшло. Життя покидало найманця, він чіплявся за нього всіма силами, які витікали з нього, як пісок крізь пальці.

– Шкода, мідноволоса... – прохрипів він. – У нас були б чудові сини...

Око помутніло і закрилося, тіло обм’якло. Я кинулася до Васі та Ліка. Але вони вже приходили до тями.

– Руто? – Скріраніель підійшов до мене і обмацав голову. – Я не зачепив тебе?

Я похитала головою – ні.

– Дякую, я ніколи цього не забуду, – прошепотіла я ельфу. Він лише коротко кивнув.

Почулися квапливі кроки й шурхіт. В отворі з’явилися друзі. Ойхільд ніс на руках знесилену Кхибру, а хлопці допомагали йти побитому чоловікові, який з останніх сил переставляв ноги.

– Руточко, ти живенька! – це Шафран, мій маленький вірний фамільяр, який привів Скріраніеля, щоб врятувати моє життя. Як же я іноді шкодую, що не можу його обійняти, погладити й пригорнути до себе. Хоч іноді він і буває бридкішим за варену цибулину.

– Ходім! – Скріраніель помахом руки побудував портал, у який першим ступив Ойхільд із Кхиброю. Потім він повернувся і з легкістю підхопив на руки чоловіка. За ним до порталу увійшли усі ми... Останнім у таверні з’явився Скріраніель. Звідки пішли, туди й повернулися.

На нас чекали батя й тітка Паша.

– Кімнати готові, – тітка подивилася на понівечену Кхибру і прикрила рота долонею. – Бідна дівчинка! Скільки ж вона пережила.

– Терміново потрібен цілитель, – Скріраніель обвів поглядом усіх нас.

– Ейя, – її ім’я першим спало на думку. – Може, вона в гуртожитку?

– Надішли їй флая, я заберу її порталом, – звернувся Рані до Альгіна.

Той кивнув. Герман простягнув Скріраніелю руку.

– Дякую, ти врятував мою дівчину. Я у вічному боргу перед тобою.

Рані потиснув руку і кивнув. Герман згріб мене в оберемок і прошепотів:

– Ти – вічна пригода, Руто. Іноді – смертельна. Але що я робитиму, якщо тебе в моєму житті не буде, моя руда магіє?

Чи треба говорити, що я розтанула від цих слів? На очі навернулися сльози, я щасливо усміхнулася і ткнулася носом у груди Герки, вдихаючи свій улюблений запах щастя.

Мої любі читачі!

Як вам сюжетні повороти? Чекаю ваших відгуків, бо дуже люблю з вами спілкуватися ;))