Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

в вас обіцянки, надто суворі приписи! Ми — звичайнісінькі люди, де вже нам відмовляти собі в усьому! Ми сумуватимемо, але не дуже, жадатимемо, але в міру, гніватимемось, але недовго». — А знаєш, чому ми того не можемо? Бо не віримо, що можемо! /8/ Насправді, присягаюся, річ не в тім: ми захищаємо наші пороки, бо любимо їх і воліємо їх виправдати, а не випровадити. Природа подала нам для цього достатньо сил, — тільки б ми зібрали їх, як-то кажуть, в один кулак, тільки б звернули їх на свій рятунок, а не на свою загибель. «Не можемо» — це лиш відмовка; причина ж у тому, що не хочемо.

Бувай здоров!

Лист CXVII

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Чимало мені приточиш клопотів і мимоволі втягнеш у нудну й прикру суперечку, надсилаючи такі питаннячка, в яких я не можу ні розійтися з нашими, не порушивши миру з ними, ані погодитись, — не порушивши миру з власним сумлінням. Запитуєш, чи правдою є те, що твердять стоїки: мудрість, мовляв, це благо, а от «бути мудрим» — це вже не благо. Спочатку викладу погляд стоїків, а потім зважусь і на свою думку. /2/ Наші вважають, що всяке благо — тілесне, адже воно діє, а все, що діє, — тіло. Всяке благо приносить користь. А щоб приносити користь, потрібно діяти. Якщо благо виконує дію, значить, воно тілесне. Вони твердять, що мудрість — благо, отже, її також мусять назвати тілесною. /3/ А от «бути мудрим» — це, на їхній погляд, щось цілком інше: воно безтілесне і лиш додається до мудрості, отже, і не діє, і не приносить користі. — «То як це? Хіба не твердимо, що бути мудрим — це благо?» — Твердимо, але стосовно того, що й визначає, чи людина мудра, — тобто до самої мудрості.

/4/ А тепер послухай, що на те відповідають інші, перш ніж почну відходити, щоб зайняти своє становище. — «Якщо так міркувати, то й жити блаженно — не благо». — Хоч-не-хоч треба погодитися, що блаженне життя — благо, а жити блаженно — не благо. /5/ А ще нашим заперечують у такий спосіб: «Ви хочете бути мудрими. Отже, бути мудрим — щось таке, чого потрібно жадати. А чого потрібно жадати, те мусить бути благом». Тут нашим доводиться викручувати слова: до виразу «потрібно жадати» (expetendum) додають ще один склад, чого наша мова не дозволяє. І все-таки, якщо не заперечиш, я додам. «Те, чого потрібно жадати, — благо; а те, що може бути жаданим (expetibile) — щось побічне: воно стає нашим надбанням уже після того, коли ми осягнули благо».

/6/ Я іншої думки: вважаю, що наші вдаються до такого викруту тому, що зв’язали себе попереднім твердженням і від тієї засади їм уже годі відступити. Для нас, звісно, багато важить усталена думка загалу; якщо так видається всім, то це приймаємо за доказ істини. Приміром, існування богів доводимо ще й тим, що уявлення про них закладене в усіх людей: немає такого народу, який опинився б аж так далеко поза межами будь-яких законів та звичаїв, що не вірив би в тих чи інших богів. А коли розмірковуємо про безсмертність душі, то немаловажною для нас є одностайність людей, які або жахаються тих, хто в підземному світі, або шанують їх. Тож і я послужуся переконанням, якого тримаються всі назагал: не знайдеш людини, яка б не визнала, що благом є і мудрість, і «бути мудрим». /7/ Але я не братиму прикладу з переможених[435] — не звертатимусь по остаточне рішення до юрби: вдамся до власної зброї.

Коли щось додається до чогось, то де воно може бути: поза тим, до чого додається, чи в тому, до чого додається? Якщо в тому, до чого додається, то воно такою ж мірою тіло, як і те, до чого додається. Але ніщо не може бути доданим до чогось, не торкнувшись того, до чого додається. А що торкається, те мусить бути тілом. І далі: якщо воно зовні, то, значить, віддалилося від того, до чого було додане. Що віддаляється, те наділене рухом. Що наділене рухом, те — тілесне. /8/ Сподіваєшся, що я скажу: біг і бігти — те саме, що й, приміром, спека і пекти, світло і світити. Ні, я визнаю, що то різні речі, але — не різнорідні. Якщо здоров’я не є ні благом, ані злом, то й «бути здоровим» — ані добре, ані зле. Якщо справедливість — благо, то «бути справедливим» — теж благо. Якщо ганьба — зло, то «бути в ганьбі» — теж зло; далебі, точнісінько так, як із недобачанням: якщо воно — зло, то й «недобачати» — так само. Одне, зауваж, не може обійтись без іншого. Хто розуміє, той розумний. Яким є одне, таким є інше, і це настільки далеке від сумніву, що і те, й інше люди назагал мають за одне й те саме. /9/ Але краще поміркуймо ось над чим. Якщо все є або зло, або благо, або ж ні зло, ні благо, тобто належить до речей безсторонніх, то до чого зарахувати оте «бути мудрим»? Заперечують, що то благо, але й злом його ніяк не назвеш. Виходить, що є чимось середнім. Але ж середнім, або безстороннім називаємо те, що може випасти на долю і поганої, і порядної людини: приміром, гроші, врода, знатність. А от бути розумним може тільки доброчесний чоловік. Звідси висновуємо, що «бути розумним» не належить до чогось безстороннього. Але й злом не буває те, що не може випасти на долю когось злого. Отже, бути мудрим — благо. Те, що лишень у доброчесного, — благо. Бути мудрим — це надбання лише доброчесної людини; значить, воно благо. — /10/ «Так, але ж це тільки додаток до мудрості». — Чи те, що називаєш «бути мудрим», саме творить мудрість, чи виникає з тієї мудрості? Так чи інакше — воно тілесне. Адже тілом є і творене, й те, що творить. А раз «бути мудрим» — тілесне, то воно тим самим — благо, бо саме тілесності йому бракувало, щоб бути благом.

/11/ Перипатетики вважають, що «бути мудрим» і «мудрість» — це те саме, оскільки перше неодмінно включає в себе друге і навпаки. Хіба назвеш мудрим того, хто не володіє мудрістю? А хіба заперечиш, що мудрий володіє мудрістю? /12/ Давні